Українці, мація героїв.
48 майдень війни.
Із часу вторгнення українська армія ліквідувала вже 19 600 російських загарбників.
Якщо порахувати, що родині кожного вбитого окупанта російська влада обіцяла виплатити по 7,5 млн рублів,
а це майже 100 тисяч доларів, то виходить дірка у російському бюджеті у майже 2 мільярди доларів.
Це не кажучи про втрачену техніку, і наші захисники натрущили теж на мільярди доларів.
Лише танків і бойових бронюваних машин за час повномасштабного вторгнення росіян знищено уже майже на 4 мільярди.
157 літаків та 140 гелікаптерів – найдорожчі оснащення армії расшистів,
коштувала окупантам 6 з гаком мільярдів доларів.
Ізлад уведувала 1387 військових автомобілів різного призначення та 25 одиниць спеціальної техніки,
а це ще як мінімум – 700 млн.
Градіо, смерщів та ураганів, з яких росіяни розстрілюють мирні українські міста,
знешкоджена уже близько на 300 млн.
Загалом, прямі військові втрати Кремля, тільки на техніці, уже перевищили 12 мільярдів доларів.
Розбирають завали і намагаються поновити комунікація.
Бородянка – 12 день – оговтоїться від російської окупації.
Рітувальники шукають людей під зруйнованими будинками,
сперед розміновують території, а мешканці, які почали повертатися уже до міста, прибирають вулиці.
Яка у бородянці тепер ситуація із безпекою відновленням водопостачання та електрики у продуктами Сергій Моргун.
Розповість.
Розбита дорога та військова техніка обвуглені й посічені будинки.
Так виглядає шлях від Києва і до самої бородянки.
Майже два тижні ліквідації Руїнта все і досі, мов після Турнадо, тільки на умисну, рукотворно.
Прошиті, снарядами панельні будинки, аварійні їх розбиратимуть повністю.
Щодня з підзавалів дістають до десятка людських тіл. Сьогодні – жодні.
Зараз працює важка інженерна техніка.
Сьогодні вранці, ми думали, що теж дістанимось до падвалу, але дуже багато будівельних конструкцій до підвали ще не дістались.
За повідомленням там ще можуть бути люди.
Чи живі рятувальники прогнозів не дають.
Працюють бородянці, сапери, електрики, комунальники.
Кістечку потроху вживає, і окрім того, що спецслужби гроблять свою роботу, місця не також повертаються,
оглядають обість, а самі беруть друг інструмент і прибирають свої вулиці.
Ми були в місяць на Ривниччині, там в Сватову, а це в п'ятнадцю прошлих приїхали.
Водина має, ну, колоджі з'їсть, година п'ять хаттам. Світла немає, газу немає.
Скільки відновлюватимуть комунікації у місті, поки не знають, але планують першую подати воду.
І лише потім електрику, а ще пізніше газ.
Люди втратили все. Рідних, речі, жикло, спокій, це страшний. Але ми всі поряд.
У цій будівлі гуманітарний штаб відновлюють документи, надають медичні послуги, забезпечують одягом та їжою.
Це найбагато людніше місце. Тут рідко стримують емоції.
Я був на квартиру, і пряку розорвалась ракета. Вижила, а це зустріла, і разом подвалі сидів.
Це до того вимог, після якого подороги не бачилися місяць.
Частина будівлі займають фахівці державного центру соціально-психологічної реабілітації.
На їх плечах медикаменти, стоматологи та психологи, яких найбільше нині потребують діти.
Я провела дитину, бо до сонни, і він кліпає постійно.
В мій місяць вули при цих обстрілах. У нас і ваєнні були дома, а автомати, це все діти переживали.
Але не меншої уваги потребують і дорослі, кажуть в Бородянській центрі соціально-психологічної реабілітації,
які могли б приймати людей не тут, а у своєму приміщенні, та воно не вціліло.
26-го числа, ще тут була тираборона, що ми просто тут надавали допомогу.
Більше як 20 тисяч людей було на обліку центру, учасники антитуростичної операції, операції об'єднаних сил, члени їх сімей та інші.
На будівлі був напис «Слава Україні» і відповідь «Героям слава, росіяни лютували».
«Танки шли, зупинка, прямо наводка, танковий обстріл».
Під час бою загинуло кілька бійців тираборони та двоє співробітників центру.
«На фоні всього того, що тут відбулось, потрібно створити дійсно потужний світовий центр психічного здоров'я саме в Бородянці.
Тому що такого, як зазнали цивільне населення, тут в світі досвіду немає такого, як працюватися».
Адже важливо, щоб після травми люди не залишалися з проблемою нас самоті.
І особливо після тих подій, які пережили у Бородянці. І зберегли й обличчя і душу.
«Він 25 днів просидів в саму квартирі і ми сьогодні її спасли.
Кепіння і, вважно, змого…»
Сергій Моргун, Павло Бориско, ТСН – 1 плюс 1. Марафон – єдині новини.
І про унікальну операцію наших медиків.
Кулю із серця військового Володимира Гордієнка дістали лікарі столичної лікарні фаофанії.
Коли починали надрзекову на цю операцію, медики мали зразу кілька планів приятунку.
Як дістали кулю, не зупиняючи серце? Кореспондентка ТСН Ірина Маркевич бачила.
Біля ОЗД апарату збираються лікарей, які оперували Володимира.
Усіх цікавить, як працює серця, з якого витягли кулю.
Цивільні хірурги робили це вперше в житті.
Володимру – лише 20.
З початком повномасштабного вторнення він пішов на війну добровольцям.
На Киїщині з двома побратимами заїхали в село, де стояли росіяни.
Потрапили у полон через 9 годин допитів.
Їм сказали, сісти в авто, на якому бійці приїхали, наказали рушити і відкрили вогонь автоматними чергами.
Один загину, один врятувався, і я врятувався теж.
В машині залишився теж містарше брат, 20-26 років було.
Володя каже, що встих відповсти.
Авто через мить разом з цілом його двоюрідного брата розстріляли з гранитомета, а він не одразу і зрозумів, що поранений.
Те, щоб моторик зрозумів, після першого, це марш-китка до лісу, коли я прибіг метрів 300, зупинився і почав хрикати крові.
Це третє березня. Ще дві доби він рухав ця лісом у напрямку Житомирщини.
До того числа я вийшов в село в Житомирській області в Нову Гуту. Звідти мене місцеві коювали до Малинської лікарні.
Звідти до Житомирської обласної, а потім до лікарні феофанія.
Лише тут володі зробили КТ і не повірили, що таке можливо. Куля 545 пройшила машину, а її столевий сердечник поцілив в ціло Володі.
Вийшов з'їсторонне спини, з його відкрепта зламав 12-е ребро, викликав збійси лезінки і між діафрамою серцем зашов і вийшов прямо у серце.
Сердечник від кулі за стягем язі задньої стінки серця, але вона продовжувала скорочуватися.
Ми, знову ж таки, як цивільні лікарі, не зустрічаємось з пораненнями.
Ми хочемали точно діагностику, тому до поки пуля не було вилучено, всі були дуже напружені.
Коли хірожі працювали в цій операційні, вони дуже переживали, що коли тронуть кулі, почнаться масштабна кровотеча,
але на цей випадував план Б, вони були готові зупинити серце і підключити штучний правообіг.
Ось цей драматичний момент від якого і у лікарів завмирає серце.
Серце Володимир рухається, качає кров, ділянку, куди пройшла куля, стабілізували на серці, що пульсує, хірурги роблять ювелірні надрізи.
У пацієнта оставалася полтора міліметра до порожнини серців.
Ось цей столевий сердечник від кулі. Вчолет не зупинив серце військового.
Опереція пройшла настільки вдало, що вже на наступний день Володя встав на ноги.
Наш подход звичайно відключити цей правообіг з кулі, а не з легких випросовим.
Він вже мог сидіти і на следующий день встав і сам ходив по коридору.
Декілька днів навіть не вірив, що живий.
Володі завтра виповнюється 21 на день народження. Він хоче лише єдиний подарунок, щоб його ще один дворідний брат,
чи захищає Маріуполь, вийшов на зв'язок, сказав, що живий.
Останній раз говорив з ним 5 квітня.
Казав, що тримаються, наскільки це можливо. Але ж потрібно розуміти, що ресурси найбезмежні.
У Володі війна вже забрала одного брата, але він точно знає, що наші помстилися росіянам.
Ці, хто брали їх, в полон згоріли під Києвом разом з технікою.
Тож аж що не я. Там були хлопці з 72 з Іванкова, так що можна сказати, що наші помстились.
Володі робить фото зі своїми ятівниками. Вони кажуть, що на згадку, обіця залишиться робець на серці.
Але після того, як усе заживе, воно працюватиме, як нове.
Нині Володі збирається на тривало реабілітацію.
Ірина Аркевич, Роман Цишенко, ТСН, 1 П'юс1, Марафон, Єдині Новини.
Стулиці повертається до довоєнного ритму життя.
Працюючи мало громадського транспорту, заклади харчування поменшило блокпостів, повертається до Києва і іноземні дипломати.
З одним із них поспілкувалася наш Дмитро Фурдак.
Він з нами на живий, з центру Києва. Дмитрия Рада, бачите тебе біля однієї із візитівок, не лише нашої столиці, але і всієї країни.
Знаю, ти лишався у Києві від першого дня війни.
Чи зараз уже можна спокійно почуватися в місті? Що каже Влада?
Алло, вітаю тебе в принципі вофірі ТСН нашого об'єдного марафону.
І вітаю тебе з центру Києва, дійсно, біля адрівської церкви.
Адрівський, звісно, зараз незвична тихій.
Ну, по-перше, вже зовсім скоро комединська година, а по-друге, в Києві відверто холодно.
Ну, а ми ж у день проїхалися центромісті, деякими його між віддалими районами.
І дійсно, можна сказати, що не втізнати Києв, щоб буквально кілька днів тому значно менше було машин і людей у Києві.
І тепер уже значно менше блокпостів до заторів столичних Київських, ще звичайно дуже далеко.
Але машину ще мало на дворі. Люди пересили і на самокати, і на велосипеду, і пішки.
Вже можна випити кави, волюблені кав'ярні.
Дійсно, дуже багато. Багато ходить громадського транспорту, можна переднути дніпро як на метро.
Так, і на земним транспортом ходять трамвай, тролейбуси, автобуси, і навіть маршрутні таксі, і пертаються до Києва.
Я на земні дипломати, вже повернувався переважно представників Східної Європи, країн, а також Тореччини.
І от після великодні обіцяли повернутися до Києва, вже амбасада Республіки Італія.
Ну, а я посплукався із тимчасово повіреним у справах посолиства Словині в Україні, Божчином Несиком.
Він в Україні бував дуже багато разів. І власне, коли його МЗС кинуло кліч, хто ж хоче повернутися до Києва вже зараз, він сам зголосився.
І от, давайте послухаємо його мотивацію повернутися до Києва і його враження від української столиці.
Сучасна історія України та Словині дуже схожа. У країна є однією з перших держав, яка визнала незалежній Словині після розпаду Йогославії.
Тож я відчуваю внутрішні зубов'язання в ці складні часи для України до помогти вашому народу.
Ви відновили чи мало громадського транспорту?
Отже, я закликаю всі держави чи посольства, до війни працювали в Києві повернутися до української столиці, щоб висловити підтримку українському уряду і, що важливіше, українському народу.
Дякую, Дмитрі. Я мені надійно разом із командою ТСН, і разом з усіма хочу бачити нашу столицію мирної.
І я хочу здаю, що я вирішив, що в цьому народу є діляння, і я вирішив, що в цьому народу є діляння, і я вирішив, що вирішив, що вирішив.
Дякую, Дмитрі. Я мені надійно разом із командою ТСН, і разом з усіма хочу бачити нашу столицію мирної, спокійною, якомога швидше.
Працюємо над цим разом, намагаємося допомагати нашим зафісникам своїю організоністю, але залишаємося на сторожі.
Кореспондент ТСН Метро Фурдак був напрямому зв'язку з нами, і це ще не все, що ми плануємо вам розказати. Повернемось за кілька хвилин.
Вісім років жали під обстрілами і вирішували квіти, але масовані авіаудари примусили їх хапати лежачу маму та хворого кота і покинути свій дім.
Ця історія працювати родини – Сергія та Люби і селища Верхньо-Торецьке. Вони вирішували напередові овочі, ягоди, фрукти, але передусім квіти.
Вони бували, допомагали солдатам і ніколи не сумнювалися перемозі. Зараз вони були змушені переїхати на Вінниччину. У що вірять тепер? Наталя Нагорна провідала Сергія та його любов.
Самолета скидували бомби. Було три самолета залитили і по ряду утюжили все село. Три бомби, три самолета. На лугу лежали вирви, як з'ядька здає, там, каже, три кама заляже туди.
Про Любу та Сергія ми в ТСН розповідали вам багато разів. Меного літа, коли наша команда їздила в тур Україною, саме їхньою історіями брали для того, аби розповісти про людей Донбасу.
Війна все побити, а воно у Верхні Торецькому за кілометр від лінії фронту вирощують квіти в постріляних теплицях та господарюють поруч із окупантами.
Вони завжди говорили про своє господарство з любов'ю, яка солодка тут росте полуниця, які великі лимони, які неймовірні квіти.
Я не знаю, як можна поміняти. Це все на отці Кацапські рублі. В дом влетіла, Сергія забігає, каже, все, нема дома.
Ну, сказав би, що за щось, щось хочуть у нас ввятати. Так вони все унічтожили. Всі заводи, всю інфраструктуру йдуть унічтожити.
У нас така школа була, три роки її собірали по частігам. Її ремонтували, скітки людей помогали їй ділять. Там в городі такої школи не було.
Разбили. І що вони зайдуть на оце попіліще? Обживають будуть. Це не то, що вони в Крим зайшли, готовий Крим зайшли і живуть собі купаються в нашим морі.
А це вони разбили, зробили чорну землю. Вона не їм не нужна, не нам нічого не оставили.
Я їздила, що схватила фотографії свої світа, де я в теплиці була. О, оця був оця лучші фотографії. Ця митюльпана виращила такі.
Ну, ти майно. Той гірунда. А главное, щоб спасли в країну. Щоб не було тут кацапів. Росії не було.
З Верхніторецького вони вибиралися разом з сусідами. Під авіаударами, кілька кілометрів під обстрілами несли маму Сергія, яка не може ходити.
Навінни чуна діставалися автобусом, потягом, а потім автомобілем, поселилися у хаті. Попередніх власників не стали кілька років тому і будівля стояла порожньою.
Селяни взялися допомагати їхні родині.
Несуть все рем'я люди. Мішками, картошку, капустово, ще закупорку несуть, а дежу несуть, молоко несуть, всі, не суть, всі помогають. Ну, хороші люди, нічого не скажеш.
Так, оця бабушка нас отут визит, як бренчеса.
Ліна Микітєвна, думали, що доведеться з Верхніна Торецького виїжджати?
Боже, я так плакала це все в римі. Положили мене водіяло і наслід. Таке творилося, що Боже, сохрані. І по собаках, і по катах, і любимого мого ката вбилить.
Служилася жість так, що спасати надо всіх. Фури, конечно. Ну нічого, кормиться, їсть.
Радується.
Радується, фарік. А їхав все рівня, в водіялі визлимали того, що бабушку в одному водіялі, а його в другому водіялі замотали.
Фідо обстрілами в статусі переміщених осіб їх рятує їхнє кухання. Тримаються за свою любов жопонат 40 років.
Ти ще подумай, що ти боїшся якогось чогось. Сніми. Будь красивий мене.
Тережа, іди я проємдую ініціативу і думаю, ой, блин, на мене, Сонечка, мене. Ти ми красиві.
Невидобразом до кінця.
В новому будинку Люба вже посадила розсаду, запаслися на сінням, розчищають поле від минулорічної кукурудзи, готуються до весняних робіт.
Кажуть, картофліх дуже хороша у них. Ще це буля хороша росте.
Вони з болом говорять, дуже хочуть повернутися до дому. Люба вже навіть придумала, як це буде.
Я хочу своїм земля кап сказати, що це кінчиться війна. Все пройде.
І я думаю, що ми всі зберемося біля нашої церкви, кром церкви як раніше. Поставимо столи, вип'єм, зочали за упокой людей наших.
Дуже багато людей у нас погибли. Дуже. Батьків, сосідів, родичів. Такі, що вони не спілили похоронити за упокой.
А потім за славу нашої України, за славу наших солдат, нашої армії, яка от стоює, бореться і начнем нову життя.
Наталя Нагорна, Володимир Рибачок, Сергій Шпортило, ТСН, 1 плюс 1, марафон єдині новини.
Сьогодні ми говорили про дітей війни, про весь біль, який випав на їхню долю.
І не можемо не згадати ще одну дівчинку, яка своїм співом змусила весь світ почути українських дітей.
Щоб підтримати всіх, хто ховається від бомб у темному та непралаштованому для життя шкільному підвалі, маленька емелі заспівала.
Запис пісеньки про дівчинку із хоробрем серцем, виконання восьмирічної киянки виклала в Созмарежі євчителька.
Уже наступного дня її слухали у Варшаві, Парижі та Лос-Анжелесі.
Ми бачимо вас, справді бачимо.
Так написала у твіттері виконавися пісні «Полювуцька акторка Діна Мензелу».
Підпустити відео «Полювуцька акторка Діна Мензелу»
Вона, певне, пригадала цей запис.
Ми вже за кілька днів амеліз бабусу і були безпеці.
Електричками, автобусами та потягами, амами не дісталася Польщі.
Там дівчинка виконала улюблені пісні в Друге на благодійному концерті в Лодзі,
які транслювали в ефірі «4 десятки країн».
Весь сі час Лілія мама амеліз залишилася в Києві, не могла покинати літніх батьків.
Зараз нарешті вони разом і просто зараз,
такий, я розумію, має можливість поспілкуватися з обома.
Вітаю вас, амелі і ма-малілія, і рада, що можете обнятися.
Зараз однодного вже не віртуально.
В амелі останньо часом було так багато нових справ,
виступи на концертах, інтерв'ю.
Чим зайнялися ви в перший день, коли зустрілися з мамою?
Амелечко. Расказ.
Добре вечір, дякуємо, що запросили.
Амелька, розкази. Чим займалися перший день, коли приїхали?
Ми вчили Польську, а я вчила своїх накласників, твоїх друзів, українською.
Ваня Лілю, я хотіла ця вам у Польщі.
Чи вдоволіся налаштувати навчання.
З найбагато українських діток пішли до польських шкіл,
ну і чую, мали вчить Польську.
Так, ми пішли до звичайної польської школи.
Амілюша Потрошки вивчає Польську.
І, як вона вже сказала, вона Потроху вивчає польських діток української мови.
Навчає.
Амелечко, ти так гарно співала в Києві,
на випадково всіх, хто чого тобі оплодували,
а музикою ти продовжує взаєматися?
Продовжую взаєматися музикою.
Так.
Які плани?
Нам подарували піаніно.
Нам подарували піаніно і будемо освоювати піаніно.
Поки що ми записимо нові пісні в студії,
власне вчора записували гімн і нову пісеньку про Україну.
Скоро будемо співати.
Так, може ви нам заспіваєте трошки?
Акапела.
Я думаю, що нову пісеньку про Україну ми заспіваємо трошечки пізніше.
Тому що в нас не дуже готова.
Мілюша, хочеш щось заспівати?
Так.
Можна заспівати?
Звичайно, ми слухаємо.
А що мені заспівати?
Все одно, все одно, на волю шуне волу.
Все одно, все одно, я зновуала все, додам.
Хай жинуть, хай цураютям, відругом злимам.
Та ходу, я на лікайся.
Дякую, додай госонечку, спасиві, дуже гарно.
Можливо, ти польською попрощайся з нами на встанок.
Польською? Як?
Польською.
Довідання.
Дякую, тобі дуже сподіваюсь, швидше нам дайці прогнати ворогі у Придемир на всю нашу землю.
Будеш радістно співати знову вдома.
Про це, я думаю, мріє зараз мільйони українських діток і мам, і вірються, сильно наша спільна мрія збудеться.
Так?
Дякую, вам.
Слава Україні.
Яроєм Слава.
Дякую.
Ілілія Анісовичі, Доня і мама, з Києва були з нами на зв'язку із Варшали.
Спасибі. До перемоги. До зустрічі.
Ну і ось, друзі, ще один аргумент, чому ми обов'язково переможемо.
І з цих випробувань вийдемо ще сильнішими.
Бо вросте нове покоління українців, для яких рідна земля тепер має ще більше значення,
які, на жаль, вивчають цей страшний урок історії не за підручниками, а в реальному житті.
За те, знаєте, що я подумала?
Хто якби не пробував далі переписувати підручники,
а від цих їхніх власних вражень, їхнього знання історії Рідної України,
вже ніхто його не зітри.
І в цьому сила незалежної України, разом з дітьми, відбудуємо її ще кращею.
Далі у телеморофоні для вас працюватимуть,
що мої колеги, ведучі 1 плюс 1, Наталя Мусійчук і Максим Сухенко,
і молимося за всіх, хто тримає зараз небо над нами,
хто під прицільним вогнем, хай береже Бог всіх в Україні і наших захисників.
Слава Україні!