Підсумковий випуск про 109 день великої війни. Наступні 45 хвилин для вас працювати мать команди фактів та вікон.
Російські окупанти продовжують бити по цивільних об'єктах та зусереджують сили на штурмі Донбасу. Генеральний штаб збройних сил України повідомляє, ворог впертонамагається взяти север Донецьк.
Окрім цього наступає на бахмутському напрямку. Наші війни успішно відбили спробу прориву загарників на напрямках довгеньке Мазанівка і довгеньке долина. Тривають бої на Харківщині.
Вдень російські війска обстріляли Дніпропетровщини. Одна жінка загинула в покровській громаді Дніпропетровської області. Це Синельниківський район, зруйновану будинок.
По Зеленодольській громаді у Криворізькому районі, а це на Можі з Херсонщиною, окупанти били з ураганів. Там зайнявся міський парк. Вогонь погасили рятувальники. На щастя ніхто не постраждав.
На передову, буквально щойно доїхав наш військовий кореспондент Олег Курніенко. Він зараз з нами виходить на прямий зв'язок. Я вітаю вас, Олеже.
Ми чекаємо від вас усіх подробить про ситуацію на Донбасі, який настрій у наших вийків. Вам слово.
Вітаю, Олена. Дійсно, настрій наших військових сештек і бойовий. І вони обіцяють, що триматимуть тут оборону до останнього.
Але, на жаль, сьогодні доводиться зараз говорити про трагічні речі. Буквально кілька годин тому маємо інформацію, що російські війська вдарили по солидару.
Били вони цинічно по мирному люди по центру міста. І, на жаль, маємо, що найменше одну загибу у людину – це жінка похиловіку.
Загалом, вже скажу, що фактично у прямому сенсі цього слова нині Донбас фактично палає і увогні. Фактично донечена і луганщина частина її затягнута нині густим димом.
По обі, російські війська вдарили з ножки по мирній інфраструктурі по вугледарській тес.
Вони б'ють фактично по луганщині з артилерії важкої, а також застосовують все частіше авіацію.
Спокою тут немає майже ніна хвилину. Навіть зараз ми включаємося, ми часу чуємо вибухи навколо.
Але наші армійці боронять рубежі і єдиний нині поки шанс вижити нашим армійцям – це поки що закопуватися глибше.
Вони б'ять виглядно в обі, щоб виглядно спілкуватися. Вможливо, вона є, якщо буде виспекати, аби були в бої точки.
Нині власне епіцентр протистояння тут, на Донбасі, залишається все ж таки оця маленька частина, нескорної вуганщини.
Російські війська продовжують в уучні бої у самому северо-донецьку.
Нині тривають бої біля промзони, так званої біля заводу АЗОД.
Також сьогодні російські війська ще один міст розбили, який сполучав висечанський северо-донець.
Тобто фактично вони створюють гуманітарну кризу, бо саме цим мостом можна було підвозити гуманітарну допомогу і намагатися евокуювати людей,
які нині фактично під цілодобовими обстріями.
Також дістається іншим населеним пунктам вуганщини, зокрема, буквально, росіяни, стерили з виття землі.
Такий населений пункт, як врубівка.
Водночас наші армії ці кажуть, вони стоять, але визнають, не вистачає нам важкої артиварі.
Далі пропоную посухати прямому мову.
Ситуація, я б не сказала би, дуже критично, але кожний день нові виклики, кожний день переміщення новій позиції.
Клопці вдухто падає, то піднімається, але ми українці, ми, я думаю, вистаємо, переможемо, бо назад відступати вже ніколи.
Ось так, хлопці дають від цього наявного озброєння.
Я, власне, хочу сказати, що поки що вже четвертий місяць дуже добре тримається до нечна.
Тут більш-менше ситуація спокійна.
Лише час від часу спалахують бої, великі бої на світлодарській дузі, а також біля вдіївки.
Поки що ворогу не вдається просунутися вперед, єдине, що трішки біля вдіївки.
Нажаль, маємо важку ситуацію. Олено.
Олеж, я вам дуже дякую, я розумію, що вам і українським військовим дуже важко, але бережіть себе.
Це був Олег Корніенко з Передової.
Десяти рок постраждали хвітракетну удару в Чорткові, досі в лікарні.
Серед травмованих дівчинка 12 років із Харкова, її сім'я, втікаючи від війни, переїхала на Тернопільщину.
Загалом по медичну допомогу звернулися 23 людей.
Водночас вже відновили газу і водопостачання, яке зникло після влучання російської ракети.
Нагадаю, вночі місто Чортків на Тернопільщині атакували з повітря.
Чотири ракети прилетіли з Чорного моря, жодної зброї на об'єкті, які її обстріляли росіяни, не було.
Запевняє керівництво міста та області.
Постаждала цивільна інфраструктура.
Це чотири житлових будинки від вибухової хвилі вибиті вікна, пошкоджено майно в середині, з найбільш потрощених помешкань людей евакуували.
Їх посеред у тимчасове житло.
Міський голова Чорткова, Володимир Шматько.
Виходить з нами напрямий зв'язок.
Пан Володимир, я вітаю вас.
Ви знаєте, ми в останні з вами спілкувалися, коли ви перемогли в проекті «Айсіті війнуві лідери».
І хто б міг подумати, що наступного разу ми зустрінемося з вами за таких сумних обставин.
Скажіть, була скайка, як ваша переважно спокійне місто пережило цю ніч?
Яка ситуація зараз у Чорткові?
Що я вітаю.
Дякую вам.
Дійсно, бувають за різні обставини в житті, коли ми зустрічаємось.
Для Чорткова ця ніч була незвичайною.
Чому?
По-перше, ми місто, яке знаходиться в телу, ми виконуємо свої завдання для спільної перемоги.
Кожен з нас робить щось, щоб чим шося перемогти цю російську орду.
Але вчора ж на ніч нас остаточно змінило, тому що ми в місто прилетіли ракети.
І сьогодні весь день, і вчора всю ніч, все про це говориться.
Ми радіємо тому, що живі люди, є взвичайно поранені, є зруйнувана інфраструктура, будинки.
Але це все відбудується.
Це все відбудується, головне, що ми тримали лінію оборони.
І з нами правда, тому ми переможемо.
Я вам дуже дякую, пане Володимир.
Я знаю точно, що з таким мером Чортків не пропаде.
Миру вам бажаю.
І дякую, що знайшли час включитися в нашу програму.
Україна за понад 100 днів війни довела свою високу боєздатність.
Однак воюючися з таким чисельним противником, власної зброї нам, на жаль, не вистачає.
Навіть, попри те, що ми маємо успішні останні розробки.
У нас немає полноцінного військово-промислового комплексу.
Тому сьогодні ситуація на фронті залежить від партнерів.
Саме війна зробила надпутужною армією Ізраю.
Саме війна призвела до технологічних військових проривів,
які дають телявіво таке цінне відчуття безпеки.
Тож очевидно, що після завершення цієї війни
з таким сусідом як Росія, в Україне єдиний вихід.
Сворити надсильну армію, надточну зброю і надпутужну державу,
яка буде здатна оборонятися сама.
Свіцяльний репортаж Оксана Михайлової.
Українська розробка Нептун потопила флагман Пучінського флоту.
А остатнаш проти танковий ракетний комплекс,
втугна вже не вперше прицільно нищить техніку ворога.
Україна має успішні розробки і вміє не вийувати,
а велика війна показала вже сьогодні наша армія,
найбоєздатніша в Європі.
Наші захисники успішно воюють із російськими окупантами,
які мають значну кількістну перевагу,
але зброє нам не вистачає і незалежні від західних поставок.
Тож після перемоги Україна, маючи такого,
сусіда має стати на шлях Ізраю і збудувати самодоста́тню сучасну оборонку.
Можливо, сподіваюсь, що не повністю, але можливо,
ми певною мірою повторюватимемо долю Ізраю.
Мені дуже подобається фраза Голдемейер,
яка говорила, що ми хочемо жити,
наші сусіди хочуть не збити,
це залишає дуже мало простору для компромісу.
На сам передцяп потужна проти повітря на оборона.
Система залізний купол уже давно подарувала жителям Ізраиля спокійний сон.
Про це зараз мріють українці.
А також, звісно, інноваційні технології.
Із завжди наповнена армія, забезпечена із броєю і технікою.
Звісно, майже все це Ізраїль зробив завдяки підтримці Америки.
Однак тепер ця невелика країна має надпотружний військово-промисловий комплекс,
до чого маємо прагнутий ми.
Щоб у нас була те, що можна назвати військовою свободою,
в плані свободи на сам оборону, то максимальне самозабезпечення
себе такими ресурсами, які дозволяють нам самим себе захищати,
не чекаючи якогось допомога, як зараз з зовні,
коли ми, по суті, залежимо від зовнішній гравців
і відповідно їхньої політики.
І це питання не лише свободи оборони, безпеки життя,
а й в принципі вваживання України та її економіки безоборони
та спокій у державі.
Нас ще довго умина, тимуть, інвестори та бізнес.
Якщо ми самі не обеспечені свої безпасності,
і, скорее, всі ми вирішуємо, що виспечення безпасності
Європу на Усорсенці, ну, де факта, сьогодні це і працює.
Ми не зможемо получити більші інвесції,
ми не зможемо создати робочі міста,
ми не можемо здається високого качуства життя для українців.
Водночас маємо бути реалістами,
штати навряд поділяться з нами багатьма своїми інноваціями,
тож треба шукати партнерів для взаємовигідної співпраці
і спільного виробництва зброї і техніки.
Такий успішний приклад колаборація з туреччиною
ми постачатимемо довегуни для байрактарів.
Надалі такими партнерами можуть бути Польша, Румунія, Пакестан,
об'єднані арабські емірати.
Я вважаю, що не потрібно цього боятися,
бо ця війна показала, що, якби,
зовнішні партнери – це добре, але потрібно
відстоювати свої інтереси в життє уважливих сферах,
а оборонка – це топ один зараз, ну, як ми побачимо.
Окрім партнерства треба підтягнути українську освіту
технічну та інженерну, бо навиками маємо
розробити техніку можемо, а от протестувати її дорого.
Крім того, варто налагодити різні шляхи фінансування.
Окрім партнерських коштів мають бути грантові фонди
і цілюва державна підтримка.
Бо це ще й вигідно.
Сьогодні кожен вкладений в інновацію
долар приносить понад 30 доларів.
Поксана Михайлова, Факте Ісітіві.
Єдині новини.
Росія готується розгорнути в Україні резервні батальйони
та кідані британської розвідки.
В окупантів численні втрати живої сили і техніки.
Однак Кремль прагне створити більше бойових підрозділів.
За для цього готови відправити на війну найменш підготовлених солдатів.
Це штатні військові, які залишились в пунктах дислукації
резервісти і строковики,
нов в обранці без жодного досвіду та бойових навичок.
На Хрисонщині наші війська зробили російським окупантам спекотний подарунок.
Як повідомили в обласній військовій адміністрації
Українська артилерія влучно потрапила в склад боєпрепасів,
що детонував до ранку.
А в новій каховці на передодній наші бійці
обстріляли позиції і техніку окупантів.
Місця віжителі підтверджують потужний вибух
і пожежу біля бази росіян.
За даними оперативного командування південь
у Хрисонській області наша авіація знищила три ворожі
склади боєпрепасів.
Російські окупанти ж намагалися провести в Хрисоні День Росії.
Українці влаштовані росіянами заходи проигнорували.
Місцеві жителі в соцмережах повідомили,
що людей зібралось небагато з дебільшого їх завозли автобусами.
У каховці невідомі патріоти Блакітно-Жовтими з трічками
показали ворогу, що День Росії то не їхній свято.
А Миколаївці розмістили по місту бікборди
з підтримкою сусідів у не легкій окупації.
Оперативне командування південь поперед у ложителі Херсона
приймувірні провокації збук російських окупантів.
На щастя поки обійшлося.
Айті-сфера України завдяки свої гнучкості,
мобільності і дистанційності змогла швидко адаптуватись
до ралі війни та ще залишатись надійним джерелом
валютних надходжень в економіку.
Уже сьогодні зрозуміло, що технологічні компанії
залишаться і головним драйвером після воєнної відбудови України.
Однак тут доведеться державі вирішити кілька проблем.
На сам перед, як втримати цінних фахівців,
які, зважаючи на спеціфіку роботи,
змушені були виїхати за кордон.
Не втратити клієнтів і забезпечити можливості
і далі розвивати галузі, як це було до війни.
Про Айті та війну.
Мирослава Прокопюк.
Ми маємо шанс творити історії.
Ми можемо, ну, в найвиті сфері, ми можемо
допомагати з економічного боку
тримати бізнеси, бути на плаву.
І чим більшими бізнесів будемо запускати,
тим ефективнішими будемо діяти на франті.
Павло досвідчений програміст,
який працює на успішну українську Айті-компанію.
Каже, на початку повномуштабну авторгнення Росії
продуктивністю в Айті-сфері дещо впала.
Але галося швидко уговталась
і адаптувалась до нових реалій.
Тож у деяких напрямках роботи не поменшало,
а навпаки стало більше.
З тими, з якими я працював,
вони дуже сильно підтримували
і відчувалися, що вони хотіли
запускати нові проекти,
хоча б економічно допомагати Україні.
Під час війни, коли промисловість та бізнес,
особливо там, де активні бойові дії,
фактично зупинився,
Айті-сектор став порятунком для української економіки.
Зокрема, через свою мобільність,
гнучкість та здатність до дистанційної роботи.
Та все ж не всі клієнти були готові
працювати звоюючою країною.
Від так, українській Айті-індустрії довелося
розглядати плани переміщення частини
своїх проєктів за кордон,
до пощасловачени та Америки.
Багато наших великих клієнтів
мають когтивні клітки,
які їм забороняють робити
розробку проганних продуктів.
Україна, де ведеться віна і Україна,
підпадає підбезничні криєнти,
ведеться віна.
На сьогодні в українській Айті-індустрії
75% працівників – це чоловіки.
Від так, гостро стоїть питання
бронювання від військової служби
критично важливих співробітників.
Причому вони не відмовляються воювати,
але розуміють, що на робочому місці
принесуть більше користі країні,
наповнюючи держбюджет
доларами надходженнями.
Ще один виклик – по часті шили запити,
аби зарезервованим фахівцям
дозволили тимчасово виїжджати за кордон.
Адже укладання нових контрактів
та пошуки потенційних клієнтів
потребують особистого залучення
працівника Айті-компанії.
Наразі влада лише напрацьовує механізми,
аби врегулювати ці питання.
Компанія подає людей,
і вона може подати
тільки
однаждынну кількість,
наприклад, не більше,
що 10% людей можуть
виїхати,
загально.
І це розглядається
міністраство в економіки,
міністраство оборони,
і вони дають такий дозвіл.
Неменш важливим завданням для влади
залишається, як не втратити цінних
працівників після повного
відкриття кордонів.
Будуть люди брати до уваги
такі класичні критерії,
як і життя в цьому місці,
освіта, культурне життя.
Далі держава залишить людей
індустрією,
додати достатньою
мотивацією, щоб після перемоги
ці люди залишилися в Україні.
Наймовірніше українська Айті-Галузь
з обовним драйвером після воєнного
відновлення України, а для цього
треба зберегти атмосферу свободи
та необмежених можливостей,
які зробила Айті-Галузь такою потужною.
Мирослава Прокупюк, Христина Гавріш,
Володимир Львів, Факти,
Айсітів єдині новини.
Європа вже розпочала боротьбу
за освічених та молодих українців,
яких війна змусила тікати з батьківщини.
Тому українські владі,
аби не втратити їх назавжди,
і вважаються вважаються на мігайну почати
мотиваційний процес повернення їх до дому.
За даними демографів, до 70%
переселенців – це люди молодого
і середнього віку, зі знанням
міноземної, досвідом ведення бізнесу
міцні представники середнього класу.
Після перших тижнів шоку від війни
та втечі люди почали призвичаюватися
на новому місці. Чи мало знайшли роботу,
влаштували дітей в школу, а хто й довищив,
по закінченню війни не виключено,
що ті жінки з дітьми
заберуть і своїх чоловіків,
тоді Україна може
недорогуватися мільйонів.
Що, крім миру, має зробити українська влада
вже тепер, щоб повернути своїх
до дому. Репортаж Христина Гавриш.
Лево пановує шведську мову.
Уже місяць він відвідує школу в цій країні.
Сюди його сім'я втекла від війни
з Київщини. Кажуть, тут чудово все,
але вдома все одно краще.
За можливість повернутися на батьківщину
бореться на фронті їхній тату.
І вони вірять, це станеться скоро.
Але ракетні удари расшистів поки сім'ю
зупиняють.
Цільки нам почали думати, що, ну, можливо,
вже є можливість
збиратися, повертатися.
І були проліти в Києві
з самого ранку.
І мені просто навіть складно уявити,
щоб я робила сама
з двома дітьми в цей час.
Нині в Євросоюзі приблизно 4 мільйони
наших біжинців. Чи повернуться?
Вони на батьківщину передусім залежать від того,
як довго триватиме війна.
Я бою, що частина людей
зможе адаптуватися
в інших країнах. Для них це добре.
Де Україна – це погано,
це жна війна.
Ви, ми із України,
ну, можливо,
і декілька мільйонів людей.
Анна з Донькою від російських ракет втикла до Німеччини.
Вона знає мову і навіть
має диплом німецького вишу.
Тож роботу пристижно знайшла миттєво.
У мерії міста Кель займається питаннями біжинців.
Я прийшла з тела, а от мій німецький диплом.
Я закінчила університет.
Вони всі з такими очі мають.
Я працюю на місці мерії.
Коли кумарафону, по цей люди,
які соціальні дуже добре забезпечені
і нас повність страховий пакет з дитиною.
За даними соціологів,
майже дві третини Українок, які виїхали в Європу,
мають вишчу освіту.
Виїхали вишчу володі англійською.
Це дивує європейців.
Коли почали виду представлятися,
то вони німцы сказали,
що вони реально дуже приємно здововані
тим, який високий рівень у світі в Україні,
з якими професіями ми приїхали.
Ми реально для них такі так мовити,
скарв.
У 21 століті найбільша цінність не нафта чи газ,
а люди і європейці охоче опікуються українцями,
зокрема сподіваючись, що вони залишиться.
Як повернути наших людей до дому рецепту немає.
Точно потрібно підтримувати тісний зв'язок з ними,
дозволяти працювати дистанційно,
щоб їм не доводилося шукати роботу там,
пропонувати онлайн-освіту дітям,
щоб вони не забували шкільних друзів і матеріям,
щоб їхні будніх, очі віртуально, але проходили в Україні.
Доступний мобільний зв'язок має бути постійно радять фахівці.
Водночас, варто обережно впроваджувати будь-які зміни.
Приміром, повернення о флайно світ із вересня може бути проблемою для наших педагогів,
адже десятки тисяч їх вийхали.
Їм варто дати можливість працювати онлайн.
Якщо поставити питання руба, або ви повертаєтеся,
бо ми вас звільняємо, то це відсічає багато людей.
Багато біженців не можуть повернутися через те,
що вже втратило роботу в Україні.
Кожен третій з тих, хто повертається, тут безрубітний.
Радник президента з економічних питань Олахустенко каже,
Європа могла б виплачувати соцдопомогу таким людям,
навіть після їхнього повернення в Україну.
Українці, які повертаються, можуть і пістривали період часу,
що не менше шість місяців отримувати ту ж грошову підтримку,
яку вони отримували, коли перебували в країнах своєму вимушеного переселення.
Щоправда, навіть українські фахівці,
таку ідею сприймають скептично, бо вона породить несправедливість.
Одна людина поїхала, я не знаю, до Дорднонда і там перебували вакуації,
то ми її заплатимо, щоб вона по-дордному виселення.
Друга сидила в селі Півмельниччина, чи ще гірше, на Київщині чи червній,
під бомбами, і ми її нічого не будемо платити.
Нині всі надії передусім на наші збройні сили,
що швидше вони звільнять нашу землю від окупантів, то швидше в Україні запанує мир,
буде можливість відбудувати економіку, впроваджувати реформи і повертати наших співвідчизників,
за яких вже борються в Європі.
Христина Гавреш, Факти.
Айсі ТВ.
Єдині новини.
Повертати треба, навіть не зважаючи на проблеми вдома.
Українцям обіцяють списати кредити за зруйноване житло та понищення авто.
Уже навіть є кілька законодавчих ініціатив.
У парламенті кажуть, ніхто не має морального права змушувати людину платити за майно, якого в неї вже немає.
На час своє наостану банки дозволили не сплачувати кредити і відсотки,
та все ж вони їх продовжують нараховувати.
І людям доведеться рано чи пізно їх заплатити.
Як вирішити складне питання, щоб і люди з житлом, і банки не збанкрутіли.
З банкірами, за будовниками, владують та людьми, які втратили кредитне житло.
Спілкувалась Наталя Колик.
Ми тільки 17 лютого підписали договір попередні.
Тобто вже фінішний договір.
Мали заїжджати, мали окупувати меблі.
На рім з Криму 14 року через анексію Півоустрова виїхав з Києва.
Тільки став на ноги взяв кредит на цю квартиру перед місті Києва.
Заплатив перші півмільйона.
Але через російську агресію з родиною не прожив тут і дня.
На перший погляд квартира не дуже постраждала, але будинок аварійний.
Тут влучило вдох від п'ятого поверху лише стіни.
Мешканці натягнули згори плівку, бо дощі затоплюють.
Коли плівки не було, в мене завілий на кухні басейн був.
У будинку неможливо жити, але досі немає висновку.
Чи його можна відремонтувати, чи краще зносити.
А кредит треба платити.
Питання з позиками за понища не майно.
Треба вирішувати негайно погоджуються в парламенті.
Є вже дві законодавчі ініціативи.
За однією автори пропонують просто списати кредити та відсотки.
За іншим законопроєктом кредити замість позичальника може покрити держава, але після війни.
Ми пропонуємо списати, одразу, списати, кредити щодо тих людей,
які мають єдине житло взяти в кредит.
Якщо людина має декілька квартир,
то ці кредити просто заморожуються до кінця війни.
Після війни будемо розбиратися, що з ними робити.
Автори пропонують списувати кредити лише для сумлінних позичальників, які не мали за ним боргів.
Обмажень за вартість у житла не буде.
Держава покриє лише залишок кредиту та відсотки.
Те, що людина заплатила банку довійне, її ніхто не поверне.
Якщо власник втратив кредит, немає на окупованій території.
Механізм такий же, але потрібно довести факт знищення.
Якщо документів немає, кредит пропонують заморозити,
а потім за наявності доказів держава гарантиє заплатити банку борг.
Замороження кредиту, вихід і для наріма.
Хоча якось там заморозиться цей кредит на час,
поки ми відбудуємо, відновлюємо цей будинок.
Банки від ідеї про бачити борги не у захваті.
Питання треба вирішувати, але не у збиток банківській системі,
яка чотири місяці працює в екстремальних умовах.
Якщо позачальники не сплачуватимуть позики,
банкам не буде чим платити українцям за депозитами.
Пропонують свій варіант, компенсацію за знищене майно у цінних паперах.
Людина буде отримувати на свій банківський рисунок рахунок до 10% в суму відшкодування,
а решту за рахунок державних облігацій можна буде закрити цей кредит.
Якщо зараз просто списати всі борги у майбутньому, коли почнеться відбудова,
банки припинять видавати іпотеку, яка в Україні до війни лише почала розвиватися.
«Є у нас на ринку банки, які спеціалізуються на іпотечному кредитуванні,
і там, де цих кредитів багато, вони можуть мати історні проблеми,
які потім у разі виходу банку з ринку все одно ляжуть на плечі держав».
Яким має бути механізм, що обговорюють з банками та НБУ,
що ж до понищеного недобудованого житла кажуть у н'юсті збитки не з тими забудовник.
«Збитки завдані знищенням недобудованого будинку, який ще не був переданим вистером,
це проблем забудовника, звісно, якщо в договорах немає якихось інших умов».
Банкіри закликають власників пошкодженого кредитного майна не чекати і звертатися до фінуса нов.
Ви можете пояснювати ситуацію, позачальникам уже йдуть на поступки,
можуть рестуктуризувати борг, але всі розуміють, що без державного врегулювання проблему не владнати.
Наталя Кулик, Ілья Кондратенко, FACTSY TV.
Єдині новини.
«Не думають про матеріальне українці, які просто вражають своєю хоробрістю.
Семоросміливці, Житомирщини, на початку війни,
ризикнули зробити неможливі.
Вони під авіатом і артилерійськими обстрілями вивозили боєприпаси до українських стугн,
корсарів, нептунів та систем залпового вогню вірха.
Чоловікі дісталися до складів озброєння.
За кілька кілометрів від яких уже стояли позиції російських військ.
За сім рейсів встигливи вести майже все озброєння.
Ексклюзивний репортаж Христини Величанської і Дмитра Поліщука».
Та-та-та-ти-ти-ки-штуки зість ми забираємо.
Це було 25 лютого семору від чайдухів і житомир,
а за місць поспіхом тікати від війни двома вантажівками поїхали на стратегічно важливе завдання.
«Сережка, я люблю їй цього, грудні пасанин. Чим побольше нам надо їх насипати, а дати гостям».
На одному із заводів УКР у Боронпрому залишились бойові ракети та снаряди.
Їх потрібно було терміново вивести.
У команді від чайдухів – друзі-мисливці.
«Хлопці, є робота. Риско робота. Об'яснював ситуацію, ми їдемо».
Чоловіки знали, на ці цих вже полювали расисти.
Через ймовірність захоплення та ракетні удари по військових об'єктах були мізерні шанси
на віддістатись підприємства, але вони доїхали і почали вантажити.
«Виїжджайте, зіри, виїжджайте, до грудзі, війна в нашій стороні».
«На війна в нашій стороні можуть прийти в ній.
Ви розуміли, що є зіри, що ми можемо від цього пострадати.
Тим не мені, поїхали».
Загроза була не лише із неба під час перших рейсів.
Екіпаж на своєму шляху зустрів російську ДРГ.
«В принципі, ми вже били стріляти по ним, але якби неудобно було,
тому що вийти боку було.
Ми ззади параси, фурі, Русерега, Даві, і Серега,
на повороті зажимають бус.
Ми проходимо на скорості, підфортили,
і так, як говорити, просто чудо працювало».
Їм далося вивести понад тисячу ракет до протитанкових комплексів
Стугна та Корсар.
Потім було ще шість вийздів по ракету до системи зал по увагню Вільха
та комплектуючі до нептунів.
«Ракет не птун.
Передаємо воді нашим братим».
Нища стилу хіба окупантам гатили по вже порожніх складах.
«Здесь ми були три дня назад.
І гостіни залітали сюди».
Їх операція вдались вдяки ще одному герою,
80-річний дідусь, який колись працював на складі електриком
під постійними обстрілами керував краном.
Так відвантажили 250-килограмові снаряди до Вільха.
«Полісніше добігають до входу, до серти тримається.
Каже хлопці, я розумів, що треба ще грузити, каже діт.
Мене, каже, двоє дітей, теж старенькі,
я ще молодий, каже, давай, разом ми зараз це зробимо».
А після завантаження ще майже 20-ки кілометрів трасує Київ-Ковель.
На той час цей відріз от дороги активно прострілювали російські війська,
а втім іншого шляху не було.
Заповнені боеприпасами вантажівки їхали повільно та з вимкненим світлом.
«Я лично бачив, як вони шли, як зашов на нас самолет,
як остигнули з ракета, де вона взорвалась.
Ми розуміли, що в них теплові зри є».
Хлопці кажуть, тепер найприємніше для них дивитися відео з передової
до їхніми боеприпасами знищують російську техніку та наближають нашу перемогу.
А самі нині активно волонтерять.
«Вот такі люди у нас в Україні.
А ти, Володя, говориш, щоб я біжав. Куди біжать, я тут ножи».
Хрисненав Личанська, Дмитро Поліщук, Факте Ісі ТВ, Мерафон Єдині Новини.
У суботу, в перший рейс, вирушив потяг у Крызалізниці за новим маршрутом.
Залізничники призначили його через бішення кількості людей,
які хочуть повернутися з Польщі додому.
Маршрут проходить через львів Бердичів, станцію Тараса Шевченка,
знамінку Білу Церкову, Камінське і Дніпро.
Зупинки поезда продумали так, щоб людям з різних регіонів було зручно
діставатись додому. Квитки продають онлайн. Місце в Купе майже 2000.
Сьогодні поезд прибув до перемишля.
Наталя Жуковська поспілкувалася з різними пасажирами нового маршруту.
Пан Васи разом з дружиною до Польщі приїхали за порізським потягом.
Від війни втікають, бо їхнє село на Донеччині ще знищили росіяни.
Як ми що, стоїш, а так тільки?
І тільки тільки туалет, туалет, туалет, а на тільки хату.
Та на нім наступила, тому руку оторвали тих подвали,
ті романів там людей похоронили.
Про життя у селі розповідає поспіхом біжать з дружиною на потяг до Варшави.
Далі до знайомих у Німеччину.
Каже, місяць просиділи у підвалі, сподівалися, що війна закінчиться.
Коли будинок розбили, вирішили втікати.
Їхали, у чому були. Речі, по дорозі дали родичі.
А це понадавали. Я пустив їх, а це, що на лініці, все дали.
Все встановили, все вошинюється.
В общем, як розказати, страху немає.
Більше в такому житті побачить.
Серед пасажирів потягу за поріжжє перемашель і Юлія.
Стомилася, бо у дорозі понад 22 години.
Але їхати комфортно запевняє жінка.
Компіціонер роботає. Все отлично.
І быстрі пересікли ганіцу, чим автобусом, єсця.
Тому що так була б і до того, що.
Під початку війни жінка у Польщі в друге їздила до України у справах.
Каже, лишалася б вдома, але поки небезпечно.
Були приліти. Торговіць центр, центр міста.
Його розбили, практично.
Нас забуд. Я там збив.
Видахнули трохи, але заїхали в Польщі.
Поки одні виходять, інші чекають на посадку.
Це черга, захочих навпаки повернутися до України.
Квитки люди розкупили за пару днів. Більшість до префронтового Запоріжжі.
День не є, що добре, на дому Луці.
Серед тих, хто виїжджає ганна, у Польщі була майже чотири місяці.
Від війни втікала з двома дітьми.
Каже, попри небезпеку хоче додому, бо там рідні і робота.
Ми заїжджали сюди сховатися, а не на постійно проживання.
Все ж таки перебори, те, що дуже жо самуємо і хочеться вже все ж таки додому.
Я дуже вдякуюся, Порща, я дуже вдякуюся, що вони нас перхистили.
Це дуже дійсно і допомагали, але все ж таки додому.
Серед пасажирів і назмамою і донькою, жінка вже у Польщі.
Продож трьох місяців мала роботу, але змушена повертатися.
Була я праця і вовг вивчила.
Але важко працювати в міському зіставиті маленьку дитино,
тому що там у дві сміни працює.
Нікому просто водить до садочка і забирати.
Повертається додому і пані та ісія з онукою жінка у Польщі перенесла інфарт.
Їй безкоштовно поляки поставили на ноги.
За це їм дякую, але все одно хоче додому і мріє про перемогу та мир.
Уже надоїла це все, чого ми цим путіну треба.
Що йому не хватило, йому свої земли не хватило.
Що в нашій зіму і жирний захотіли.
А ми йому дули.
Я сказала, якщо не дай був так в город, я б і зрагатки б даже стреляла.
Чесні, да, я б і так просто не сидела.
Партіза нам було, победа за нами.
З Польщі Наталія Жуковська, Факта СТВ, ЄД і Ниновини.
Далі про маршути польських волонтерів у гарячі точки України, дорогами, всіянами, мінами.
І все, аби привести необхідні речі українцям під обстрілими
та побачити на власні очі, що коють російські загарбники.
Польські волонтери вже два місяці знімають відео щодених прозлоченої купантів в Україні.
Обстріли житлових будинків та людей, які не виходять із бомбус-ховищ тижнями.
Та як поляки ризикують власним життям заради допомоги українцям Вікторія Покатілова.
Одинаць тон медичного обладнання та дитячих речей приїхали в гуманітарним вантажем з Польщі до українського Львова.
І далі все це попрямує до Харкова і Харківської області, в тому числі до районів, які звільнили українські захисники.
На цей вантаж там чекали декілька тижнів.
Двоколісні крісла, матра, цеш, при цей крапельниці, памперси. Це і для лікарів на фронті, і для цивільних.
Зараз це основне, без чого там вже не можуть обійтися ні дня.
У Львові адріан по списку готує до завантаження в машину все, що передали волонтери з Варшави.
Допомагати під час війни він приїхав з Польщі уже в п'яти. За два місяці побував у 12 населених пунктах.
Спершу у березні зустрічав переселенців на Львівському вокзалі і шукав їм тимчасовий прийхисток.
Страшні історії з гарячих точок. Одна дівчина вийшла з мамию магазин, а по поверненню їхнього дому вже не було. Вертатися нема куди.
Коли окупанти почали постійно гатити по запоріж'ю, Харківщині та Донбасу, українські волонтери благали про підтримку.
Так адріан разом з трьома колегами з Польщів перша повізгум допомогу в обстрілленні міста і зняв на телефон усе, що побачив.
Та прилетела к соседям. Нам тільки осколки попали. Якщо прилетела в адворам, нас вже не було.
Хотів побувати у Харкові, не підозрюючи, що це станеться за таких обставин. На вулицях порожньо лише чутно звуки обстріллів і вибухи.
Розповіді жителів Харківських салтівки та П'ятихаток про війну адріани його колеги не раз фільмували під обстрілами у кілометрів від російських позицій.
Кілька кілометрів до росіян. Хайм грець.
Та все це певно не зупиняє. Приїздити знов і знов, бо знає, що десь у метрочі, у підвалах, люди чекають на буханиць хліба і пляшку чистої води.
Хтось був настільки віддірваний від світу, без зв'язку, що питали, чи в Польщі вже теж війна?
Ось ці кадри адріан зробив у Харківському метро. Люди тижнями жили на станціях і не виходили на сонячне світло.
На пропозиції волонтерів виїхати з рідного міста, жінки не сміливо питають, чи безпечно це.
Хто погоджується, тих вивозять до Львова або у Польщі. У нас знак подяки за допомогою польських волонтерів обіймають, а адріану навіть подарували ось ці обереги на згадку.
Ангелика, мені подарували обокуємані діти з Чернігова.
Частину того, що тепер адріан Визе до Харкова його попросили дістати для фронту наші захисники. З ними він постійно на зв'язку.
Всі з ким говорять, що тяжко, але вони налаштовані рішуче. Я так само, як і вони вірю, що всі українські землі будуть звільнені від окупантів.
В дорогу волонтер не їде без телефона з камери. Завдяки ньому він продовжить фільмувати у відео щоденник те, що має побачити світ.
Поблікує все в соцмережах, а потім хоче зробити з цього документальний фільм.
Усе старається знімати і коментувати, щоб на заході постійно бачили війну і не звикали до неї, а щось робили з цим.
Коли питають, чи усвідомлюює є ризики, приїжджаючи, я кажу, ми маємо допомагати, бо українці стримують нашого спільного ворога, щоб через якийсь час ми не ховалися від вибухів у Варшаві.
Програма Вікне СТБ – єдині новини.
За три місяці війни про волонтерський тил українських армійців ми зняли безліч сюжетів, але кожна наступна тема і героїй дивують ще більше.
Наша історія в День Пресвятої Трійці про церкви та конфесії. Пастори, священики, монахи, рабини, парафіани.
Нині всі розуміють просто молитися за Україну – за мало.
Бронежилети, військова муніція, аптечки, прихідсток і поселення українців з гарячих точок.
Храму створили потужний волонтерський фронт.
Часом духовний десант робить неймовірні речі.
Дивіться репортаж з Іваном Франкійська.
Іван Монах – завантажує машину на передову армійські сорочки, наплічники, розвантажувальні жилети, тактичні окуляри.
Усе закуповують коштом парафіян та іноземних доброчинців.
Бати про петківщину як ми можемо, платити податки, не порушувати правил – це таке дрібне.
Можемо допомагати напряму армію, конкретно допомагати, тому що армію нас обороняє і вона не атакує.
Поїзки на передову організовують щодеся дні.
В ця машина залишиться на фронті.
Тільки в цьому монастирі військовим передали чотири буси.
Це він так був зрівалі, що з деякі часи маєш доджити піч.
Свіжий запашний хліб Кроасани та Печово також вестинет на передову.
На території монастиря є парафіальний садочок та келі.
Тут живуть переселенці, майже 350 українців.
Тато Данила – православний священник із Донбасу.
Родину прихистили греко-католики.
Допомагаємо там переностички, допомагаємо з баточками, сітками, на кухні допомагаємо.
Жодного поділу на своїх чи чужих немає і франківських євангалистів.
Це один із домів молитви, що тижня тут видають допомогу двом тисячам переселенців.
За зошитом, куди записують усіх, хто бере одяг, можна вивчити географію горячих точок України.
Понат дві тисячі людей пройшли через нас.
Як правило, це булик перевалишні бази.
Вони були у нас від трох до семи днів, оговтовалися, вибирали, куди і дальше як.
Хтось повертався додому, хтось їхав за кордон.
На подвір'ї церкви одразу кілька черг подопомогу Ірина з Херсону.
Два з половиною місяць окупації називає пеклом.
В руках тримає перелік потрібних ліків.
Фураданін – це почки, пластер, діклафінак, шприци, для носика в казалін, трикардін, валідол.
Ліки дають безкоштовно, що правда більшу частину медикаменків передають на схід та військовим.
Ліля психологиня ще 14 та 15-го допомагала людям, які тікали від війни.
Та, по-справжньому, як зрозуміла, зараз, коли покинула рідний бахмут.
Вона волонтерить, а найбільше дивує її самопожертва місцевих.
Тут три дні до гуманітарної допомоги.
Пізньо ввечерах фасують пакети для того, щоб можна людина змогла отримати допомогу.
В той день, коли тут відбувається вийдача гуманітарної допомоги, створюються навіть умови для дітей, маленьких дітей, щоб діти не плакали.
Повноцінний обід абсолютно безкоштовно в одному з місцевих кафе з перших днів війни годують вимушено-переміщених осіб.
Попри те, що ця ідея, керівництва місцевої єврейської громади, смачно поїсти можуть люди різних корпасій,
що дня ситні пакунки отримує зотри сотні людей.
Другий, третий, навіть повідник, спечиває, дуже смачно вони готують.
Ми вже більше два місяці, і не відомо, що коли будемо додати.
Це і матеріально, дуже важко.
І матеріально, і духовно, в ці скрутні часи церква разом з народом, і разом з армією наближає нашу перемогу.
Ірина Тимчишин, Олександр Макушак, Факте Ісітіві – Марафон.
В Україну приїхала грузинська співачка Ніно Катамадзе.
Ексклюзивне інтерв'ю дивіться о 21 годині.
Співачка приїхала до нас підтримати українців у його боротьбі.
Її особи старо сповідь про музику під час війни про любов, біль, за Україну і живий концерт,
з платформи станції метро «Майдан незалежності» в ефірі Марафону «Єдині новини».
«Єдині новини» – це і бабушки, і дедушки, тому що...
Всегда потрібно п'яті ті пісні, які поєднашують, це і бабушки, і дедушки,
тому що презюдення ж не здається без каких-то історій.
Українці в ці важкі часи продовжують підтримувати воювничіду, гумором та музикою.
Чимало свіщих хіттів українських зірок, присвячені саме війні.
На наших очах народжується новий пласт сучасної музики – патріотичний.
Про нові ритми і музичні вподавання українців.
Владислав Кроглов.
У час, коли в країні йде запекла війна з російськими загарбниками,
українські музиканти – теж на своєму фронті.
Цього тижня – чарти багатьох радіостанцій підкорила пісня «Думи»
на вірш Тараса Шевченка у виконанні Артема Повуварова та Дорофєєвої.
Стоються і оти дитину.
Думай, думай, думай, думай.
Кліп на Ютубі вже набрав понад два мільйони переглядів.
Частину коштів від кожного перегляду відео на Ютуб Повуваров передає
на гуманітарну допомогу постраждалим у війні українцям.
На пік у українська співачка Кола.
Раніше вона була учасницей відомих талант-шоу.
Дівчина присвятила нову пісню «Жінкам та матерям»,
які щодня чекають звістки з фронту.
Слухали українці нову пісню «Джері Хейл, Мрія».
Співачка вклала у зміст пісні «Глибокий сенс»,
відобразивши усю суть рашизму – знищити та відібрати.
Можуть розбумбити щастя,
вони можуть розстріляти мрію,
але бити волюєм не вдасться,
а кожен буде жати, що посія.
Запав у серця українців і музичний твір Гурту без обмежень
з назвою 24.02.
Про те, що хотіли передати автори пісною, сказати мало.
Варто послухати.
Усобий дітей ховає, наших дітей ховає.
Вічності стане на осі.
Можності буде сповна.
Сумно лише, що така масова любов українців до української пісні
прокинулася лише з початком повномасштабної агресії Кремля.
Владислав Круглов, Факта Ісі Тіві.
Єдині новини.
Співайте про Україну.
Буйтесь за Україну.
Битися за Україну.
Слава Україні.