Сутисятий день можна оборонимо Рідну Україну від повномасштабного нападоросіян.
Стоїть український сівродонецьк чи буде бензинов достель?
І як знайти нову родину нашим діткам, які втратили рідних підвохнем?
Про це, в пісумку, ми випуску те сену майже об'єднаного марафону едині новини.
Вітаю вас, незламні українці!
Мара гриб в небі до Неччини.
Чи був удар по авдіївському коксухіму?
Двадцять літрів і нікраплі більше.
Попали в ним і боталоном заправляв.
Що планують в уряді відсутність черех на заправках чи дорогий бензин?
Гастросброя Харківщине.
Борщ – це родина.
Закого місцеві господині додають до Борщу, аби він став унікальною стравою?
Решистий далі обстрілюють Україну.
Сьогодні в обід російські окупанти завдали удару трьома ракетами по прилуках у Чернігівській області,
повідомили в обласній держадміністрації.
Інформація щодо руїнувань уточнюється.
У деяких селах при Луцького району планують евакуацію людей через загрозу пожеж від ракетних ударів.
Відповідомляють у департаменті цивільного захисту чернігівської військової адміністрації.
На Луганщині тривають інтенсивні артилерійські обстріли Лисичанська,
загинули троє місцевих жителів – чоловік і жінка, а також шестирічний хлопчик.
Вранці росіяни гатили подні про Петровщині.
Місту Зеленодольськ і селу Велика Костромка.
Уорок завдав ударів із реактивних систем залпового вогню Ураган.
Одна людина загинула і п'ятеро дістали поранення.
Підорожі обстріли потрапила і Сумщина. З міномета обстріляли есманську громаду.
Мешканці чули близько 30 вибухів. Вогонь був з території Росії.
На щастя потерпілих та руйнувань там немає.
Окупанти зруйнували всі мости, що ведуть до сіверодонецька,
повідомо в голова Луганської обласної військової адміністрації Сергій Гайдай.
Однак запевне, що українські військові там не заблоковані.
Потужний вибух і величезна білах мара схожа на гриб.
Таке відео на передодні стрімко ширилося мережою.
Автори наполягали, що то російська ракета влучила в Авдіївський коксохімічний завод.
Майже у ті ж хвилини на ділянці фронту Північніше, тимчасово загарбаного Донецька було дуже гарячі.
Решійські снаряди десятками там летіли і у бік самого міста, і по позиціях українських військових навколо.
Яка ситуація тепер біля Авдіївки з'ясовала наша знімальна група.
Відео на середньому рості гриб щільного білого Диму самови ці твердило, що зафільмували на вечір в районі Авдіївки.
Відділо не, а сушить свої слова.
Бувави.
Так, казався, дітолі зіде.
Щас давайте вийдемо до поверота, плюс мінас район Торобудинку.
Того точно не був удар по Авдіївському коксохіму, яку одразу припускали коростивачі мережі.
Тобто ракети саме умножені були.
Чотирі ракети таким уявляли туди.
Але, каже, коли пролунали вибухи, вони і сусідом намагалися вирахувати, куди саме московити завдали удару.
Чоловік твердить трошисті ракети вибухнули десь далі за межами Авдіївки.
Так, десь в районі блок постав.
В Марінці, ви маєте?
Так, десь в районі.
Хтось ми не бачили, але поднімав за шліф светлого диму.
Навіть без того ракетного удару Авдіївці нині дуже небезпечно.
Дніжку в обрежі сьогодні сьогодні сьогодні було тіше, що вчора, що сьогодні все одинаково.
Тут давно забули, що таке вода украння, ще електрика, гаста, зв'язок.
Він не зруйнований, або ж зачинені.
На вулицю, так давно багато тисячні Авдіївці, місцеві жителі,
що до тепер не залишили місто, зайвий раз намагаються не виходити.
Слух, не стріляється.
Вистух, і встух, як політає, тримається.
Бухається так, стільки трішутся, стільки стільки.
Тут, напевне, знають, як свистити вибухає важкий снаряд.
Понад 8 років Авдіївка прифронтове місто, і тут бачили чима у смертей, сусідів.
Тепер у місті майже не залишилося у цілілих споруд.
Час до часу ворожі важкі артурійські снаряди прилітають,
і вибухають просто біля під'їздів багато поверхівок,
де й до тепер ще залишаються і мешкають цивільні жителі.
Але головна проблема в тому, що атакує і обстрілює ворох Авдіївку,
нині із напрямтів майже на 180 градусі.
Тут не дуже хорошо, треба забудини.
В стару і часі обрабатують, іди окраїв.
Буває длі, праві, і по-разному.
В основному, цей сторон.
На округи майже порожня і розстріля на місто.
Один, два, три, чотири влучання – це точно не випадковість.
Це планомірний і методичний розстріл житлової забудови Велико-українського міста.
І дуже часто сюди по Авдіївці розснягатить з забороненою неконвенційною зброєю.
Сліди від застосування фосфорних боюприпасів тут зустрічаються буквально на кожному кроці.
– Сім бю, сім! І буратіна були, ну, правда, по-колі.
– Оце і тост, да?
– Так.
– Ага, оцелись, да?
– Да.
– Приліта.
– Оце – РСЗО, і вона прилітає і розривається з такими шрамниками.
– Так називаємо.
Нерозірвані касетні боюприпаси лежать просто на дорозі.
Маленькими страшними флешетами, за гостерними столевами,
з нарядами з опереним хвостом, рясно засінув все до колор.
– Зверху внис слитить, з тряєди пробивав все, що можна.
Все це красномовно свідчить військові злочини.
В Україні расчисти вчиняють безупину, що добив.
З перефронтової обдіївки Олександр Моторни, Дани Олисенко та Сергій Шпортило.
ТСН – один плюс один мерафон, єдині новини.
Росіяни знову обстріляли Харків.
За попередньою інформацією, окупанти застосували далекобійну реактивну артилерію.
Одна людина і стала поранення.
В області Точа Цябої наші військові стримують воружу на Валу.
Маємо на зв'язку із Харкова кореспондента ТСН Антона Коцуконя.
Антон, яка ситуація у вас зараз?
– Колегу, вітаю, продовжуються оборона Харківщини,
продовжують наші захисники над зусилями стримувати Московецького орду
і намагаються на її відкинути назад до державного кордону.
Попри те, що дуже багато де позиції між нашими військовими і расистами
між позиціями не більше ніж кілометр півтора,
навіть попри це росіяни здебільшого виліють стріляти артилерію і мінометами.
Тобто не підходять в прямі бої зіткнення.
Хлопці кажуть, що насправді дошкуляє їм ця артилерія,
міномети навіть не рахують, рахують здебільшого тільки більший калібер.
Особливо дошкуляє, коли артилерія працює у зв'язці із безпілотниками.
Кажуть, що щодня літають орлани і тоді, коли вони літають,
все-таки доволі точно працюють російські артилеристи, але щодня і наші їм нагадують,
гарненько нагадують, хто окупат на цій землі,
і наші боги війни змушують замовкнути їхніх артилеристів
кожного дня дуже якісно.
Давайте почуємо, хлопці.
Меномети навіть не пройшли внимання, але якщо саушки там,
чи пушки, то вже чувствуються.
Налізи, бояться.
Серьезно?
Серьезно, здавать таке може.
Я хую.
Все добре, окстриди дуже часто.
Але все добре, ми тримаємось, всі тримаємось.
Так що тримайтесь, усі все буде льдаїна.
Нажаль, далекобійна артилерія ворога продовжує діставати до Харкова.
Теж майже щодня він обстрілює обласний центр.
За своїм почерком завжди обстрілює цивільну інфраструктуру.
Найбільш поруйновений район Харкова – це Північна Салтівка.
Там, знаєте, атмосфера, в чомусь нагадує атмосферу прип'яті.
Пусті будинки, вулиці, людей майже немає.
Люди, місцеві, потихеньку, туди повертаються.
Але не для того, щоб знову заїхати в свої житла, повертаються,
аби забрати свої речі, якщо вони вціліли.
Для цього навіть придумують такі механізми,
аби спустити з верхній горічних поверхів на низ.
А дехто приходить просто подивитися,
якщо у нього згоріло, приміром, квартира,
просто приходить подивитися, що лишилося.
Згадати, можливо, знайти десь на землі якісь фотографії,
кажуть, що ось це найбільш таке тримкливе,
ось це найбільш важливе з того всього, що там згоріло.
Ви це почуємо.
Все по-крепництвам сюда тащили, зобиралися.
Росія не вирішили помочити, деміліторизувати,
і вообще оставити без нічого,
таких же, як я, жикали нашого дому.
Але все ж, попри близькість фронту,
це вирішило, що обстріли майже щодня,
долітають до Харкова, місто оживає.
Людей стає все більше, відкриваються магазини, ходить транспорт
і Харківчинить опір.
Колеган.
Дякую Антон, хай Бог, і ЗСУ бержуть Харків.
Антон Куцук, у кінці про ситуацію на Харківчині.
Під постійними обстрілями окупаційних військ запоріжжжя
гроши стигатять по Комишувасі, Голяйполі, Оріхову та Степно-Гірську.
Віновані дитячі садки і школи.
Ворожими цілями стоють будинки мирних мешканців.
Пояснити таку лючі, ненависть, расшистів жителі запоріжжжя
не можуть, але намагаються вижити.
Що відбуваються в містечках поблизу передової,
я бачив кореспондент ТСН Яхівно-Сколу.
Ворожиміни розірвались просто в дворі дитсадка.
Вікон не лишилося, стіни попрошивало наскрість.
Вони навіть в лінолю вошли,
а в нього були світі стукатурки.
В лінолю жарилися.
Дякуємо Богу, що не було дітей.
Оцими дякуємо Богу за це і що ми випуску,
тому що це було б жах, чесне слово.
Обстріли у Степно-Гірську вже будинне явища.
Люди не встигають забивати розтрощені шибки.
Інколи бодають добігти викриття.
Дехто навіть не намагається ховатись.
Що години у підвале не набігається.
Вони воно воно воно ву.
Тільки вийшло, то зараз до прийшло.
А ці ми не почули не виходи, не підходи,
а тільки бем.
Степно-Гірськ, Оріхів, Комишуваха.
Ворог гадать всюди, куди дістає своєю артилерією.
Пані Любові пошчастило.
Вибігла з будинку, що йно розпочався обстріл і вижила.
Без кінця, як воно воно ву.
Воно ву і все. Тільки вийшло, то зараз до прийшло.
А ці ми зараз не чули, не вийшло, не підхода,
15 часів я була вдома, хаті була, вийшла,
без висми часу це случилося.
Російські снаряди зруйнували одразу кілька помешкань у цій п'ятий поверхівцях.
Зруйновані квартири і годинники, що зупинились одночасно.
Щас я в місце одні часи покажу.
У таке време встановилися часи.
Як же захонне!
Кількість зруйнованих будинків у Комишувахі вже бояться рахувати.
В останні прилетіло у місцеву школу.
Тут щойно завершили реконструкцію.
І от відбудовувати доведеться заново.
Але коли це буде ніхто сказати не може.
Ми вже почали робити спортивний майданчик,
куди також прилетів снаряд від окупантів.
Розбиті тепер меблі, понівичені класи, інклюзівний клас у нас тут був.
Бачимо, все зруйновано.
У військові адміністрації впевнення за поріжжя втримають
і захоплені расистами території обов'язково звільнять.
Щодо віднового дня майна просять трошки почекати.
Треба фіксувати, обов'язково ми все компенсуємо і держава допоможе.
І в тому числі, в першу чергу, за рахунок країни акупанта.
Рахунки зарештовані, ви знаєте, на заході великі суми.
Тому треба, щоб ці гроші потім пішли безпосередньо конкретно людям.
Загалом на Запоріжжі зруйновано понад 3 тисячі будівель.
Але попри обстріле люди не хочуть кидити свої думівки.
Вірять, скоро ЗСУ ворога звідси поженуть.
Є повертається. Та же і за кордоном повертається.
Як і вноскова Андрій Хуповка.
Запоріжжжя ТСН 1 плюс 1. Марафон – єдині новини.
Пала в Україні і далі буде в дефіцеті.
Принаймні до кінця війни так прогнозують урядовці та експерти.
Бо ворог і далі намагається знищити наші запаси нафтопродуктів
і руйнувати шляхи їхнього постачання.
Запровадження санкції щодо російської нафти
підштухує до зростання світової ціни на пальне.
У сполучених штатах, зокрема зафіксовано найвищу ціну на бензин за всю історію.
П'ять доларів за галон – це близько 4 літрів.
В Україні нафтопродукти будуть дорогими.
Який вихід шукає уряд кореспондент ТСН Йорг Бондаренко? Розкаже.
Ранкові черги на столичних заправках, на стелах АЗС по нулям
проти до заправних колонок не проштовхнутися.
А стелі, коли нулі, то це в нас попаливним і поталоном заправляють.
Працівники заправки пояснюють, коли палива в резервуарах критично мало,
продаж за готівку припиняють. Тому паливний дефіцит триває.
За готівку дуже мало заправ. Топлени карти, а так талони.
Стало заправлятися важко. Тільки проїжджаєш, десь бачиш, як зараз.
Случайно побачив бензин, я заїхав за правою.
А так, якщо шукати цільноправильно, то дуже важко.
Візит Геннадія на заправку робить воді щасливішими.
Чоловік щоразу привозить 35 тонн палива. Цього разу бензовос приїхав з Польщі.
Бензовозом, якби то зелений коридур існує, пройти набагато легше.
Пускають окремим ряком набагато менше стоїш. В черзі, в коліці теж не стоїш.
Спочатком по мномасштабної війни Україна втратила власне виробництво бензину та дизелю.
Тепер все паливо імпортують переважно з Європи.
Кількість бензовозів, що претинають кордон, зросла у 20 разів.
Автотранспорт та залізниця нині основні способи доставки палива в Україну.
Їм допомагають річкові танкери по Дунаю.
У нас там позавчора був, по суті, добовий рекорд імпортованого ресурсу в країну. Там 30 тисяч тонн.
Щомісяця імпорт Польного до України збільшується.
У травні бензину завезли у майже півторару збільшені ж у квітні.
Дизелю на 82%.
Червень вже б'є рекорди.
Пронозована кількість 600 тисяч тонн.
Європа з такими українськими апетитами ледь справляється.
Звичайно, що європейці вони будуть вперше чергу задовільняти власний попит своїх споживачів.
Спевідно, нам доводиться вигрязати буквально кожен бензовос.
Звикнуши до цінників за 50 гривень українці продовжують збільшувати закупи палива.
Заправитися під зав'язку, ще й трохи в каністру психології нинішнього водія завжди мати повний бак, не зважаючи на ціну.
Дешевого палива більше не буде.
Ми маємо просто зрозуміти, що в Україні від тепер європейська ціна на паливо.
Європейська ціна – це півтора євро за літер.
Держава нині не регулює ціники на АЗС.
Цим займається ринок попиту та пропозиції.
Проте дефіцит все одно існує.
В уряді шукають додаткові шляхи імпорту та намагаються збільшити власне виробництво зарохунок в цілілих мініпереробних заводів.
Проте дефіцит все одно не зникне остаточно.
Принаймні, до кінця війни.
Ігор Мандиренко, Андрій Хлус, ТСН.
1 ПІС-1 Марфон, Єдині Новини.
Щоб допомогти ринку енергетичному кабмін, заборонив експорт вугілля, Мазуто та газу українського видобутку.
Про цей десь в урядовий постановив від 9-10 червня.
Президент Зеленський нагадає, вимагає від уряду та місцевої влади не підвищувати тарифів на газ і електрику,
а також на тепло і гаряч воду наступної зими.
Через війну увезного президента ця зима буде найскладнішою за роки незалежності.
Ну і це ще не все, що варто знати сьогодні. Далі розкажемо про таке.
Переселення Заграти.
Як три з половиною сотні українських біженців опинилися у Нідераландській тюрмі.
І чому їм там добре?
Окуповані полиції.
Вечте, Росія, Московська область.
Чому в магазинах досі продають товари, вироблені на Росії та в Білорусі?
Діти війни.
Скільки дітей в Україні залишилися сиротами через на патросіян?
І як ви можете прихистити їх, коли усинувлення під забороною?
Новий маршрут для української кукурудзи.
Перші 18 тонн прибули до Іспанії.
Вивезені через Польщу і Балтійське море Балкером Альпіла.
Нарадість іспанської компанії, яка годує тварин,
вона раніше купувала майже половину всієї нашої кукурудзи,
що заходила до Іспанії.
Через розв'язану Росією війну в українських портах
застрягла велика кількість зернаї.
Це загружує світові величезною продовольщою кризою.
Тиждень тому в Стамболі Глава МЗС Туреччини
обговорював можливі шляхи експорту українського зернаї
з російським очільником МЗС.
А цього тижня уже президент Туреччини Раджепардоган
проведе перемови про зерновий коридор для експорту українського продовольства.
І з президентами України та Росії.
Урядовуються держави агресорки обіцяють,
якщо Україна зголоситься на розмінування портів,
які захищені мінами від російського вторгнення,
то нібито Москва не буде використовувати ситуацію у воїнних цілях.
Глава українського МЗС Матру Кулеба вважає,
що російським обіцянкам вірити не світ.
Адже слово Кремля зазвичай нічого не варте.
Замість московської колбаси Київська та Чернобайовська,
замість білоруського хліба Отоманський.
Ми ще 14-го уважніше предивлялися до товарів на полиціях і їхніх виробників.
Ну а спочатку полномасштабного вторгнення є велике бажання відгородитись взагалі
від всього, що нагадує про країну агресора та її посіпак.
І це бажання не лише у поресічних українців.
На державному рівні два місяці тому з'явилися заборони імпорту будь-яких
товарів із Росії.
Але чи всі вони насправді зникли із продажу?
Кореспондент ТСН Олександр Романюк перевіряв.
На прилавку із побутовою хімією це зобна паста одразу виділяється.
Ще на ціннику тут вказано товар із Російської Федерації.
24 Росія, Московська область.
Із продукцію України агресорки активістка Катерина Чепура бореться ще із 2014-го.
І каже, нарешті продукти харчування та побутова хімія майже повністю зникли із магазинів.
Знайдана зобна паста була чи не єдиним таким товаром,
причому сам магазин означив виробника.
Поспроявили цьому і державна заборона на імпорт Російського товару
і позиція українців, які самі відмовляються їх купувати.
Тому нині магазини розпродають залишки.
Везли до війни.
А от із побутовою електронікою ситуація складніша.
В українських магазинах техніки чи на сайтах досі часто у наявності холодильники
чи пральні машинки зроблені у Росії.
Здавалось би корейська техника, вся зроблена в Росії.
Це раз.
Все вони від відноми хіноземних виробників,
які мали на території країни агресорки, заводи.
До повномасштабного вторнення саме звідти вони і постачали переважну більшість товару.
Зараз же практично усі компанії переорієнтувалися на європейське виробництво,
а заводи на Росії закрили через санкції.
Старих товар, які вже був закуплений, тепер навагаються продати.
Будь-я б у ноль.
Зниж коробництво для російського.
Окрима історія із товарами із Білорусі.
Їх везення не заборонено.
Тож косметика та продукти в магазинах досі природично зустрічаються.
Один із рівницьких супермаркетів ворілка вироблено у Білорусі.
Про таку продукцію в магазині також говорять неохоча.
Формально закони не забороняють продавати білорусські та російські, визнають експерти.
Тож все залежить від ці домості власників мереж та покупців.
Семьо, ви читали купати?
Ні, дякую. Я не хочу купувати товари з країни звідки летять на Україну і на рівнені щонурокети.
Чи мало підприємств мені змінюють ассортимент, бо побачили настрою українців.
У нас написано і всім все знають.
Показово, що навіть на тимчасово окупованих територіях, під дулом автоматів,
люди не хочуть продукції окупантів чи їх поплічників.
В першому році, до останнього бойкутували товари агресора,
нині ж вимушені їх купувати, аби банально не померти з голоду.
Втім, про їх якість воліють говорити жартами самих росіян.
Робили кобасу, але вийшло мило.
Разом із тим експерти застийгають навіть за деякими українськими товарами.
Цілком можуть стояти власники росіяни.
Бо ще з 2014 року агресор навчився маскувати бізнес і реєструє офіси в інших країнах на підставних осіб.
Найперший такий крок, який варто зробити,
це просто треба скласти навіть в голові для себе перелік товарів,
які ми користуємося постійно.
І просто один раз сісти і перевірити власників цих фірм, франшис, закладів.
Є окремі чадботи, наприклад, бойкутування російських товарів,
де ви можете, наприклад, фотографати конкретно товар, зрозуміти його країну походження.
До речі, європейці кажуть в офісі з розвитку підприємностей та бізнесу
також долучилися до бойкоту, а замість продукції расшистів охочі купують саме українські.
Наші компанії зараз активно займають ті ніч, які вони займали, наприклад,
в сфері меблів, легкої промисловості харчів і починають потрох експортувати.
Все це сподівається допоможе зробити будь-який прояв російського бізнесу нерентабельним,
а значить і наблизити її економічний крав.
Олександр Романюк, Анна Махнову, Валерій Кузніцьов, Микола Рищенко, ТСН,
«Один плюс один» – марафон, єдині новини.
Іще, що найменше, сім тіли виявили в лісі на Київчині, на території Бучанської громади.
Поліція твердить, характер у шкоджі на тілах чітко указують на те,
що чоловіків катували, потім застрелили про чергові звірства
расшистів кореспондент ТСН Дмитру Фордак.
Малівничі краєвидне поделік села Мироцьке,
що в Бучанській громаді Київщини.
Щойна заходимо в ліс, бачимо, окупанти влаштували тут цілий табір.
Шанси, капоніри для техніки, коробки з підсухпаєю, так званої Армії Росії.
У траві й досі можуть бути снаряди чи міни.
У цьому лісі на Київщині гучною дзвінко співають вташки,
проте перебувати тут і досі небезпечно, і страшно.
Тому усіх журналістів просить ходити лише з тежками.
Попер невезпеку сюди приїхали десятки журналістів з усього світу,
щоб розказати усі планеті про черговий злочин російських нелюдів.
Днями місцева тероборона натрапила нарештки людських тіл і повідомила поліцію.
Тепер копачі та криміналісти витягають їх із землі.
Наразі ми маємо два заховання.
В одному заховані виявлено тіло однією людини,
в іншому заховані маємо шість тіл.
Всі з ознаками вогнепального пошкодження в області голови та коліни.
Попередньо руки всіх тіл зв'язані.
Просто під час нашого знімання із землі дістають тіло чоловіка.
Поранення в коліна – доказ днущань,
а в огнестрільні ураження в голову – безперечне свідчення брутального виступ без захисних,
каже керівник поліції Ківщини.
Армія РФ свідомо розсліювала українців.
Це не люди, які загинули на следок артуринського обстрілу
або природні смертей.
Це люди, які підступно вбити ворогом солдатами армії Росії.
У поліції припускають місцевих жителів.
Росіяни могли сприймати за розвідників і вивідувати розташування українських сил.
Хай там як? Тортури, юбивства, безбройних є порушення міжнародних конвенцій.
Усі злочини росіян ретельно фіксують слідчі поліції та офіс генерального прокурора,
щоб ці свідчення стали доказом у майбутньому військовому трибуналі.
Наразі лише на Київщині виявили 1316 тіл убитих цивільних.
Дмитро Фордак та Денис Чиш ТСН – один плюс один марафон єдині новини.
В Одесі триває відновлення багато поверхів,
яких росіяни влучили крилатою ракетою наприкінці квітня,
поведомляє заступна керівника Офісу президента Кирило Тимошенко.
У наследок удару тоді восьмар людей загинули, серед них не мовля три місячна кіра.
У двох секціях було пошкоджено чотири поверхи,
опорній конструкції, системи водопостачання, водовідведення,
енергопостачання та ліфтове обладнання.
Нині уже повністю відновлення перекриття третього поверху
та всі вертикальні елементи будівлі.
Повністю відновити бетонній опорній конструкції заплановано у липні.
Після цього зведуть стіни, прокладатимуть інженерні мережі
та монтуватимуть вікна і двері.
Всі роботи планують завершити босини.
І вже 288 дітей загинули в Україні
в наследок повнамасштабного нападоросії.
Ще 527 поранені.
Такі дані, я повідомив Офіс Генпрокурора.
Буквально вчора від артилерійських снарядів
загинули шестирічний хлопчик у Лисичанську на Луганщині.
А в суботу через обстріл міста Чортків на Тернопільщині
дістала поранення 12-річна дівчинка.
Також стало відомо про поранення в наследок обстрілів
ще 17 дітей на Харківщині.
І всі ці цифри неостаточні нагадують Офіс Генпрокурора,
бо досі рахують потерпілих у місцях активних бойових дій
на тимчасово окупованих та звільнених територіях.
Повідомати правоєний злочин, що до дитини
можна, зокрема, за телефонами,
які ви зараз побачите на екрані.
Ми затримуємо спеціальну на хвилиночку їх.
На кілька секунд.
Дякую.
І майже 2000 діток в Україні лишилися без батьківського піклування.
Частина з них осеретіла через війну.
Держава спростила процедуру опіки і збирається
послабити бюрократичну процедуру синовлення,
хоча наразі вона взагалі призупинана через бойові дії.
Чинники наголошують, для тих українців,
які хочуть допомогти дітям у цей важкий час,
все одно є багато варіантів, як це зробити.
Кореспондент КТСН Ірина Маркевич про ці варіанти дізнавалася.
Ганна готується до надважливої зустрічі.
В її домі в Харкові має з'явитися дитина.
Тут є кілька окремих кімнат.
Ганна хоче, щоб хлопчик сам обрав, де буде дитяча.
Якщо Діма захочет вибрати, ми їм їм переставим, відкроємо, підложимо.
Вона збирає останні документи і їде в будинок дитини.
Звідси евакуували вихованців, які тут жили до повномасштабного вторнення.
Однак нещодавно сюди привезли Дмитра Мірашніщенко.
Одиностирічний хлопчик з міста Куп'янськ до 24 лютого потрапив у лікарню Харкова.
Він лікувався без батьків.
Зараз Куп'янськ в окупації і Діма у підзішеному стані вже треті місяць.
Це дитина, яка не знає, що сталося з його батьками.
Ми лише знаємо, що мама жива, але де вона, як вона, вона знаходиться десь у окупованому районі, здається, місто Куп'янськ.
Ганна буде опіконом для Дмитра.
Вона обіцяла хлопцю, що вони разом будуть шукати його маму.
Тільки за такою умовою, Діма погоджується їхати в родину.
Він дає року, але поки не охоче, не всміхається, не дивиться в очі, нічого не хоче.
Але Ганна дуже хоче дати Дмитру, якого віна розлучила з рідними трішки родинного затишку.
Ми можемо дати йому спокій затишок, безпеку.
Без батьківського опікі через віну залишилися близько двох тисяч дітей.
Щоб їх могли прихистити українці, держава максимально спрощує процедуру опікі.
У Четботі дитина не сама, є всі інструкції. Як дієте, якщо ви хочете допомогти дитині?
Ви можете взяти датим часову дитину, ви можете стати професійною сім'єю, можете стати патронатною сім'єю.
Ви можете стати прийомними батьками і взяти дитину, і доводити їй до повної ті.
Ви можете стати усиновителем.
Усиновлення на період війни призупинене, однак подати заявку на консультацію з цього питання вже можна на порталі дія.
А сама процедура всиновлення має бути позбавлена бюрократії.
Ми рухаємося до того, що вона буде набагато легшою.
У серпень вересам плануємо, щоб і заяву на отримання статусу кандидата на усиновлення також можна було подати в дії.
У пріоритеті на всиновлення, звісно, найближчі родичі і навіть хрещені батьків.
Скільки дітей залишиться сиротами після російського вторнення, тепер ніхто не може спринозувати.
Владу-9 у вас час окупальці він пережив у Бородянці.
Містечку на Києвщині, яке найбільш жорстоко піддавалося бомбардування російської авіації.
Коли варталюці витати, то ми тут зараз і сюда быстро прибігали.
Тут у погребі владхувався з мами і її братом.
Ось цей будинок, якому владжи, зі своєю мами і її молодшим братом.
16 березня дорослі загинули, однак досі невідомо, що саме спричинула смерть.
Тоді в Бородянці були масовані обстріли, однак вони не були поранені.
Сусідка зайшла в будинок, влад сидів на підвіконі, боявся вийти, тому що чув вибухи дуже близько.
Влад показе уламки від бої припасів, які знайшов біля дому.
Саме знайшли?
Мені вийти.
У мене прийшла сусідка, забрала мене.
Я у них пожив, десь 4-5 днів.
І мене забрала інша тьотя, і теж пожив так само.
І тоді мене забрала Юля.
Юля – це старша сестра влада.
Юля каже, у свідо сці про смерть мами і дядька стоїть і шимічна хвороба серця.
Але насправді вони перед смертью голодували.
Крихти, які залишилися в хаті, берегли для влада.
У них не було медикаментів, у мами було стапки серце, а в дядька цукровий діабет.
Їх похували сусіди у дворі.
Це не вдвоєм, тут були один на одному вижан.
І така, що влад знав про це, він показав місце поховання.
Юля має замінити владу маму.
У неї самої дві маленькі дівчинки – Дарина та Ірина.
Юля досі не вірить, що стала мамою трьох дітей.
Каже, тільки нещодавно змогла тишки заспокоїти влада і нарешті нагодувати його.
Він був дуже голодний, він прямо от ми сідали за стол на обід, там суп, якісь там, другі.
І він не навідався, він прямо також захлоп, захлоп, захлоп.
Влад іще досі боїться гучних звуків, боясно реагує на повітренні тривоги в телефоні.
І тільки нещодавно став по дитячому радіти маленьким перемогом.
У нього буде дитинство, у нього буде все, що він захоче.
Я зроблю для нього все, так як і для своїх дітей.
Юля пообіцяла владу, що коли закінчиться війна, вона обов'язково йому покаже море.
Він його ніколи не бачив.
Війна щодня забирає у українських дітей дитинства за найбільш скромними підрахунками,
а на тепер понад 800 дітей через війну осироціли.
Ірина Маркевич, Андрій Марченко, Геннадій Шульва, ТСН,
1 П'ясь один, мерафон – єдині новини.
Це мерафон єдині новини, і ми продовжуємо.
Військова допомога і підтримка у європейських прагненнях.
Голова Верховної ради України, Еврослан Стив-Фанчук, зустрівся із белігійськими політиками.
Голова парламенту Франкомовної спільноти Бельгії, Руді Демот,
пообіцяв всіляко допомогати Україні.
Зокрема, це стосується санкційного тиску на російську федерацію та військової допомоги.
Політик зазначив, що Євросоюз має прислухатися до потреб України.
Український спікер зі свого боку подякував колегам за підтримку.
І час прийняття рішення українці дуже хотіли би почути спільно-європейський так.
Також ми багато говорили про обеспеку на європейському континенті.
Тому що війна не в Україні, війна в Європі.
Він ніхто не знає, хто буде наступним.
Тому я ще в шеродячній новоївну підтримку,
яку ми отримуємо від наших більгійських колег
і за потурніх санкційних тисків.
І біженське життя за гратами у Нідерландах
три з половиною сотні українців поселили у тюрму.
Колишня в'язниця виявилася єдинною вільною будівлею
у тамтешньому містечку Брида.
І недавно, адже за останні 20 років Нідерланди вдвічі зменшили кількість в'язнів.
Умови, в яких опинилися українці, на уласні очі бачила Олександра Мітіна.
Решітки, колючий дріт і паркан під струмом.
Це в'язниця у центрі Нідерладської Бреди.
Сторовина будівля зустрічає припаркованими велосипедами і знайомими літерами.
На вході не дарма є написи Кирили.
Тут мешкають українські біженці.
Куридором, завішаним дитячими малюнками, ми потрапляємо у гіганський атріум.
За кожною із 200 дверей.
Камера одиночка, яка стала двомісним номером для українців.
Зараз тут мешкають 360 людей.
Марцін веде нас до вільної кімнати. Таких тут наразі лише п'ять.
Ось такий вигляд має колишня камера середине.
Свіжий ремонт, двоповерховий ліжко, робоча і гігійнічна зону.
Тут є власне туалет і раковина. Єдине, що треба ділити з сусідами – душ.
На вікнах нові штори і штучні квіти і старі грати, які зрізати, не змогли.
На вікнах досі є решітки, тому що ця будівля – пам'ятка.
І ми не маємо права змінювати занадто багато.
В'язниця під назвою Купол – ісправді історична пам'ятка, зведена ще в середині 19-го сторіччя.
Єганський комплекс із старовинними воротами і сучасною коронною системою у самому серці Бреде.
Якщо не знати, де ти знаходишся, а колючу проволупу можна просто не помітити.
Стіни тюрми, стіни сусіднього будинку.
Згори видно, на скільки у Нідерландах опікувалися комфортом, в'язнів навіть два сторіччя тому.
У Єганському Куполі багато вікон, аби в середині був не лише простір, а й світло.
Людей розміщували по-одному, за задумом архітектора Йоханемі Целера.
Вони мали дивитися на небо та розміркувати про вчинення злочине.
За 10 хвилин не спішною прогулянки я знайшла тільки це єдиний місць – Денідерландська тюрма.
Хоча б трохи схоже на тюрму, але і тут лише погляньте на стіни в сусідньої будівлі.
Спеціально підбирали цеглу, аби тюрма вписувалася у зовнішній вигляд міста.
Останніх в'язнів звідси перемістило у 2013-му.
Торік держава виставила тюрму на продаж.
І ув'язнення людей чиниєдини, для чого будівлю використовувати більше не зможуть.
Соціальними центрами фантазії нідерландських шиновників не вичерпиться.
У утрихці прогулянковий двір колишньої колонії перетворили на міський пляж.
А в Амстердамі на місті 15 камер для в'язнів зробили сирійський хамам.
За останні 15 років у Нідерландах закрили два десятки тюрм.
Кількість в'язнів в Україні після Другої святової зменшилася вдвічі.
Тепер на 100 тисяч населення, їх усього 50 – один із найнижчих показників у світі.
Під час Другої святової війни Нідерланди були окуповані нацистами.
Ікрейна відчула тиск тиранії і дитаторства.
Ті, хто пізніше впливав на прийняття рішень, добре знали про жахи ув'язнення.
І вони не хотіли використовувати в'язниці там, де цього можна було уникнути.
Сьогодні у майже 200 тисячній бреді цюрем немає.
Поруч, знецьцевою мерією – український прапор.
Тот же часто повторюю, тим я одного з наших співвідчизників.
Нині учесного громадянина Нідерландів.
Генерал Мачик, командовач польської дивізії, яка звільняла Нідерланди від нацистів.
Народився неподалі кльово.
І якщо ми згадаємо, що своєю свободою ми завдячуємо, у тому числі львів'янам,
допомого людям з України стане для нас моральним обов'язком.
Само тому мерія віддала українцям єдину вільну будівлю у місті.
300 німашканців бреди протягом місяця фарбували стіни і збирали меблі,
а їхні діти малювали картинки, які є у кожній колишній камері.
У підварі під склянендахом зробили игрову кімнату і тренажерну залу.
Добре, нам для дежурерзах.
На Нідерланді – це втора родина, вона.
Те, що українці поконилися у колишній тюрмі і для них – для місцевих.
Привіт для щоденних жартів.
Ви не подумайте, коли українці всередині ми так не робимо.
Олександра Ремітєва з Нідерланді.
ТСН. 1.1. Маракон.
Єдині новини.
Особливий день у Маріуполі.
Зазвичай 13 червня в місті відзначали день звільнення від російських окупантів
під синю жотими прапорами, патріотичному одязі із концертами
і обов'язковою уручистою ходою.
Сьогодні у Маріуполі мали б візначити восьморічний звільнення від російської агресії.
Але окупант уже понад три місяць, як повернувся в місто
і приніс собою смерть, руйнування, бідність та хвороби.
Про місто, у якому неодмінно знову буде день звільнення від російської чуми,
кореспондент КТСН Наталія Нагорна.
В цей день тут завжди було свято.
Щороку 13 червня Маріупольці брали в руки синю жоті прапори,
а військові уручисток рокували мирними вулицями.
Велиці знасвято.
І загадували, аби те, що пережили, не повторювалися.
Тоді здавалося, гірше і страшніше бути не може.
Трамень 2014-го на вулицях військова техніка.
У місті лунають постріли.
Відомо просимо в загиблих.
Міліція заберекадувалися у напівзруйнованій будівлі,
постраждали лікарня.
Окриві посіпаки бойовиків намагалися завадити військовим.
Страшно, але є місцеві, які чинять відверти спротив сепаратистам,
які їх тоді називали, як оцей бізнесмен,
який тягав вулицями на Катафалку, розмальований в кольори бойовиків Труну.
13 червня 2014-го.
Того дня в Маріуполі відбувається зачистка.
Батальйони Азовта Дніпро затримують 40 бойовиків.
Інше встигають розбігтися.
Серпень 2014-го.
Маріуполь швидко оговтується.
Тут створюють координаційний центр патріотичних сил,
аби допомагати військовим.
На набережну швидко повертаються рыбалки.
Бучки та камбел самі себе не впіймають.
Відпочувальники.
Азовське море таке тепле.
Патріоти місцем зустріч обирають площу перед драматичним театром.
І влаштовують там концерти.
Містяни на кожне державне свято наполегливо повторюють.
Маріуполь – це Україна.
В останній дні літа 14-го тут проходить парадмиру.
Здається, війна відійшла за околиці міста.
Про себе війна нагадала 24 січня 2015-го.
Російські війська на Кривої градами Східний район Маріуполя.
Потрошені будинки, спалені машини,
хотіла убитих людей на вулицях.
О, бачі, по війсьці!
За ці злочини Росія тоді так і не відповіла.
Замов, вбратися, бать!
Буде, буде, пілосточно сьогодні, не вулись.
А Маріуполь знову оговтився, продовжував жити і відбудовуватися.
Нові парки та сквери, нова відремонтована набережна,
нова енергетика історичних пам'яток.
Незмінно тепле, лагідне море.
Маріуполь стає туристичним фестивалним молодим.
І так було до кінця лютого 2022-го.
Після того, як Путін оголошує свої плани щодо окупації
всієї Донецької та Луганської областей,
Маріупольці вийшли під драматичний театр,
аби нагадати усьому світові.
Росія – агресор, якого треба зупинити.
Ми не браті, Україна і Росія, ми абсолютно разом.
Маріуполь – це Україна, що б не було.
30 годин потомого Росіяни починають рівняти Маріуполь із землею.
Потужня авіаудар, обстріли корабельними ракетами,
системами залпового огню, танками, снарядами та мінами.
Люди завалюють у рідних оселях, їх вбивають на вулицях,
ховають у братських могилах, у вирвах та на дитячих майданчиках.
Росіяни приносять у місто смерть, розруху, холод і голод.
Тепер в Маріуполі люди вимушені жити у напівзруйнованих будинках.
Їсти варять просто у дворах.
Та на абсолютно розрушене.
Ну, як видите, ніяка терижиті вирісті.
Через настачу питної води постійно загроза епідемії.
Помитися можна у спецкабінках, подивитися телевізор на автозаку.
Місто потопає у смітті.
Скільки людей загинало у місті – досі невідомо.
Там нещодавно почали розгрібати завали, але розбомблені будинки
просто згрібають зкупу і не стомлюють себе пошуком тіл загиблих.
Окреме кладовища для вкраданих авто.
Під знищеним російським авіаударом драм-театром влаштовують концерти.
Стелу Маріуполь спочатку розмалювали, потім росифікували,
а потім і пофарбували в кольори окупанта.
Але колись в Маріуполя має бути ще один день звільнення.
Тепер вже повномасштабного.
А як свідкувати, Маріупольці добре знають. Тримайся, Маріуполь!
Наталя Нагорна, Ірина Кривенко, ТСН.
Один плюс один. Марафон – єдині новини.
Війна КОДКОМ прийшла по нашому життю.
Одних відібрала дім у інших близьких, але є ще одне,
що забрав у нас повномасштабний на Патросіян. Це спокій.
Додалі більше українці звертаються зараз до психотерапевтів
і психіатрів з одними і тими ж симптомами.
Почуття провини, апатія. Все це прояви стресу, який ми переживаємо.
Фахівці кажуть, найчастіше від гострого стресу страждають жінки,
а от у чоловіків симптома психологічних розладів
можуть з'являтися вже згодом після гострої ситуації.
Кореспондентка ТСН Ніна Грушецька дізнавалася, то на що треба звернути увагу,
щоб зрозуміти, що вам потрібна допомога,
як боротися із наслідками стресу.
І човарто нам боятися нової пандемії, ПТСР,
пост травматичного стресового розладу.
Після 24 лютого ми живемо серед постійних смертей, втрат і масштабних руйнувань.
Війна порушила наші кордони не лише на мапі, а й особисті.
Зазвичай про це не говорять, або говорять пошибки.
Однак через війну я пережила майже все те, про що розповім далі.
Злість, страх, шалени почуття провини.
І як вишенька на моєму психологічному торті, постійно тривога і навіть депресія.
Страшдають і ті, хто в епіцентрі подій, і ті, хто в тікві двійни в безпечніше місце.
Усі ми заражені стресом.
Найпоширеніший прояв травми зараз, кажуть психологи, це синдром вціліго.
Це соціальний страх.
Людина починає думати, недостатньо перевела коштів, недостатньо волонтерила.
Його насові відчула волонтерка 31-річна Богдана.
Вона з міста Прилуки, однак через війну, переїхала до Львова.
Зараз вона везе вантаж із міста свого оприхистку до місця жорстоких бойових дій у Донецькій області.
Доброго рану.
Доброго рану.
Двадцять сьома години, що ми взагалі не спимо.
Наша колона з трьох авто до верху набитими допомогою для військових рушає на Донбас.
А тим часом на Богдану вдома чекають в чоловік і два сина.
Я жось маю військовим передати від тебе.
Перемоги.
Каже, складно їх лишати, однак інакше не може.
Вровина просто задавлювала.
Настільки було погано, що я втратила десь до десяти кілограмм свого своєї ваги.
За скільки?
Та буквально за два тижні.
Її рецепти здоровує душі допомагати.
А чи будуть маю пишатися мої діти?
Настане наша перемога.
Продав років десять, в школі це будуть все вивчати.
Вони до мене підійдуть і скажуть, мама, як ти?
В тому всьому була.
А я з неї душі їм відповісти.
Їй інші більш серйозні, психічні наслідки війни.
Психологи називають ось такі цифри.
Більше 80% українців пережили травматичний досвід.
Однак стривогою живе кожен українець.
А тривожний розлад чи депресію вже на собі відчув кожен третій.
Олена курила одна з них.
Весь світ запам'ятав їй як обличчя війни.
24 лютого вихователька дитячого Садка Шчугуєва постраждала від авіаударів.
У жінків все тілою обличчя було посічено осколками, склобило навіть в очах.
Зараз Олена в безпеці у Польщі.
Їй зробили операцію із відновлення зору.
Однак вона не може відійти від пережитого психологічно.
Мені майже кожну ніч, сниться, що летять ракети, летять бомби.
Це дуже страшно.
Без соння, ще тривога і цілкове тапатія змусили жінку звернутись до психотерапевта.
Слізы кожен раз котяться з очей.
Таких, як Олена, зараз мільйони.
У нас заповнення відділення 100%.
І все це лише квіточки.
За півроку на нас може чекати спалах ще одною біди – пост травматичного стресового розладу.
Саме середмирного населення на 10-20%.
Якщо ми говоримо про військові, то там цих розначено більше і може досягати навіть 40%.
Та от, чи захворіє саме ваше? Душа залежить, зокрема, і від вашого минулого.
Якщо в людини, в минулому, було багато стресових подій в житті,
вона не відчувала достатні підтримки близьких.
Все, війна в неї активізує оцей весь минулий біль.
В середині війна буде нас ласкотати ще багато років після закінчення бойових дій.
Та що ж робити тут і зараз, аби полегшити наслідки стресу?
Перша зверніться до психотерапевта або психіатра за таких симптомів.
Зекілька діб поганисон, кошмари, знижений насрій більше дух недій,
постійне відчуття тревоги, добровільна така ізоляція.
Друге – слухайте своє тіло.
Приміром, коливання тиску може бути проявом психологічного потрясіння.
У страховеликі очі.
Підняття адреналіну, норадреналіну війна спозмує содини
і з цього відбувається підняття артеріального тиску.
А ще поверніть собі хоч мінімальне відчуття контролю за власним життям.
Це мають бути певні ритуальні, стабільні дія.
І проявляйте емоції.
Хочете кричати? Кричить. Хочете плакати? Плачьте.
І не забывайте про спорт.
Мій особистий рецепт – спорт у моменті.
Щойно я починаю відчувати тревогу, присідаю.
Тут подвійний ефект.
По-перше, підтягнути тіло, по-друге, спокій.
І не забывайте допомагати.
Волонтерство – це частина шляху до одужання.
Ніна Грушецька, Олександр Шиян, Роман Сишченко,
Олексій Цогар, ТСН – 1 плюс 1, Марафон – єдині новини.
Ну і борщ, як секрет на українська зброя.
Саме такою, до речі, його вважає Кремль.
Пригадуєте, яку расшийському МЗС
примудрилися назвати наш борщ,
следні приціною нападу на Україну.
Бо він за їхньою логікою має належити всім,
а ми нібито навіть кулинарні книги
забороняли, ховаючи секрет національної страви.
Обговорювати цю дрімучу логіку справомарно,
цікаво побачити реакцію італіїців чи японців,
яким би Москва заявила, що піца, або суші,
то суто російський винахід.
Але от що є секрети у рецепті українського борщу,
то святооправда, каже кореспондент ТСН Костя Грубич.
І той, про який дізнався, він може вас справді здивувати.
Слабоженське містечко Валки більшість проминає трасою
від Києва без зупинки,
бо до Харкова лишається якихось півсотні кілометрів.
А ті, хто зупиняться і спробують локального борщу,
ніколи вже не промунуть Валки без стопу.
Без борщового частування вас не відпустить господиня
Зеленої садиби Ольга Тимошенко.
На чіто якби був на краю села і господиня
на іншому краю варила б цей борщ,
якби на запах б пішов.
Нас мабуть на генетичному рівні
на аромат борщу просто тягне.
У чому ж сила саме Валківського борщу?
У місцевій гордості.
Славу якої тут ні з ким ділитися не хочуть.
Як я можу говорити, що слива не Валківська,
якщо в 1886 році на гербі міста Валки з'явилися три сливи.
Супер інгредієнт місцевого борщу
господиня також намалювала і на родинному дереві,
на стіні будинку.
Родинне дерево яке буде Валківське,
бо в'язково, щоб посміхалося сонцем і сливами.
Ольга не приховує своєї сливової залежності.
Я сливовий фанат.
Хочу завести максимальну кількість різних слив.
На кількох сотках біля хати
пані Оля має з десяток сливових дерев різних сортів.
Але для борщу найкраще смакує лише місцева угорка.
Сливки маленькі, але насправді я вам скажу,
я насушую з них досить значно кількість матеріалу сливого.
Ось вони, герої Слобожанських, гастроспадщини,
висушені і підкопчені у сушні, тобто печі на подвір'ї.
За годинку до потрапляння остраву їх треба залити водою.
А взагалі воєнний час, це до речна балачка саме про такі речі?
Ви знаєте, мабуть, пройшла та частина нашого шоку,
нерозуміння, як далі жити,
що це взагалі як можна жити, коли в країні війна.
Але сьогодні ми зрозуміли, що не просто життя триває,
а воно, наше життя триває з більшою силою.
І борщу сило збільшує.
Валківські зесливами – геть пісний.
Треба відварити квасолю, нашаткувати, не натерти,
буряк, цибулю, морпуля, заправки, пізніше капусту.
Без розмови пронаболіли на кухні ніяк.
Зокрема про остаточний кінець фальшивої дружби з росіянами.
Хоча раніше скільки було таких, як, знаєте, контактів і все.
А зараз цей дух, він проснувся розуміння того,
що ми наскільки самодоста́тні,
ми маємо право жити так, як ми живемо, як нам хочеться.
І нас не треба нічого не спасати.
А що ж наші сливи?
Їхня черга разом із капустаю – остання.
Чому останні?
Бо якщо ми їх додамо в середині, або на початку варіння,
вони просто розійдуться на непотреб.
Слива у нас з кісткою.
Він подивіться, як він гарний.
Такий керосивий.
Писовичка, як у тебе ваше дерево на хаті.
Всі продукти, вони між собою обмінюються своїм характером.
Власне, стають сім'єю.
Виходить так.
Продукти стали, як втолу, однією родиною.
Борщ – це родина.
Борщу необхідний час, щоб дозріти.
Нудитися із такою господиною не довелося.
Її є ще показати.
Це гачку, в'яжеться, але є такі ж іткані доріжки.
На городі директорка школи Мистецтв, теж у своїй таїлці.
У мене органічно встелені грядки травою, щоб це було розлові комфортно.
В середині садиби, якому мирний час Ольга здає зеленим туристам, багато її розписів.
Таке маленьке родине дерево на комуні печі.
Восехати на оберегах, там на вулиці.
А ще Ольга з родини гончарів.
Сама виготовляє традиційні Валківські свишчики.
І бореться, щоб їх внесли до списку національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини.
Коли затуляєте, дмухаєте і виходить звук як наслупівці.
У садибі ж ми зустріли теперішніх постояльців.
Вони айтішники і тимчасово покинули рідне місто.
Ми приїхали з Харкову.
Спочатку ми до Львова поїхали.
Потім вже повернувось сюди, тому що засонували задово.
Ви ж акуштували Валківський борщ?
Все, ні, ось сподіваюся сьогодні.
У світлиці віддохмянного борщу стало ще сонячніше.
От ви відчули цей контраст, солодка і слива, і кисло-солоненького борщу.
В цьому весь цим місто.
Зі сливами мені дуже подобається.
Унікальна історія, направдива і щира.
І жива. Як є такі є? За пів години зібрали борщ?
І гостей.
І що перемога прийшла швидше?
Нем'ё ж прийшла, а ми її відвоювали.
Можливо, для такої нагоди вам знадобиться рецепт
саме Валківського борщу зі сливами.
Костянтин Грубич, Валентин Шилко, ТСН 1 плюс 1.
Марафон – єдині новими.
Ну і наш хранитель кулинарних традицій прийшов до студії сьогодні,
як бачите, не з порожніми руками.
Це презенти. Слобожанщини.
Оля, о, пані Оля передала особисто тобі, в родину.
Ось ці Валківські сливи, які є і на гербі, і в борщу.
Тепер будуть і свишчик, ось такий півник у такій смушці, такій казацький.
Воняка, ручною роботи.
Як звучить свишчик з пробою пізніше?
І борщ зі сливами скуштуєте, щобов'язково.
Смакота, смакота.
Ви знаєш, тислип плюс солодки – це щось ближче уже до французкої кухні.
Абсолютно. Це говорить про наше спільне походження.
Ми дуже схожі з європейськими.
Ми єдині, фактично.
Але пригадуєш за наш борщ, ми боролись іще до війни,
щоб визнали його об'єктом національної сплащини ЮНЕСКО,
бо Росіяни, як ми бачимо, хочуть вкрасти в Україне все.
Від історії, до пісені, навіть страв.
І я попросила приєднатися до нашої розмови від домого шеф-кухаря
і кулинарного експерта Євгена Клопотенка.
Він за ЮНЕСКО боровся.
Панівгене, відтаю. Радовачайте вас.
Ми тут з Косою Грубичем говоримо про нашу гастрономічну зброю.
Український борщ. Наскільки я пригадую,
в березні ми мали подати заявку з приводу борщу в ЮНЕСКО.
Але 24 лютого все перекресило. Чині?
Ні, ми все подали, все нормально, не переживаємо.
Все заявку прийняли, вже її почали розглядати.
Все йде по плану.
Насправді війна в цей момент корективи не внесла,
але вірив, що борщі швидше визнають.
Можливо, у Росії виключитись з ЮНЕСКО,
якщо я виключитись з ЮНЕСКО,
або при зупиненні її участь, то нас буде набагато більше шансів.
Це зараз також боротьба йде.
Тому я відправляюся наступний тиждень,
і буду якраз їздити п'ять макраїнами,
і будемо далі робити заходи,
щоб популяція борщу в світі,
щоб ЮНЕСКО воніс позитивне вішення.
Тому насправді все іде, все відбувається.
Просто про це я багато розумляю.
Женя навіть жертвував, що війна почалася через борщ,
що рашисти хотіли привласнити цей рецепт.
Ну це так, жарити.
Але якщо серйозно, Женя, я знаю, що твої ресторани в Києві
зараз не на замку,
що ви годуєте захисників.
Розкажі про цю смакоту.
Що можуть поїсти наші солдати?
Зараз ми ресторан в Києві працює.
У Львові працює.
Ресторан Вану Франківський відкрив, також працює.
І можна поїсти, звичайно, борщ.
І насправді, ти зараз показав рецепт з сливами.
Це ж гнічені сливи. Я їх купив собі 220 кг перед війною.
І зараз почав додати до борщу.
Я не знаю, як це співпало, але міг борщі, як раз також,
зараз з сливами можна кушувати.
Можна кушувати, я з Херсону
насбирав кабуни в інменному році.
Мене лишилих, херсонщі, кавуни.
Я заротую страви з цими кавунами.
Тобто, щоб всі пам'ятали, знав, що Херсон – це Україна.
І лише так. Я намагаюся бутвати ті страви,
які об'єднують Україну.
Я можна поїсти гірську страву під назвою книж.
Це такий періх з картоплою сиром.
Один словом, я намагаюся робити те, що я можу на своєму фронті.
І вимагаю...
Так, Женя. І дуже хочеться, щоб наші західники все це теж
скушували. Дякую вам за гарний приклад іншим кулинаром.
Знайшчо один вдалий винохід український господинь.
Сухий борщ для бійців з сила.
Божна предові теж хочеться посмакувати.
Шеф-Кухар Євген Клопотенко і кореспондент ТСН Костя Грубич.
Дякую, хлопці, вам за цю розмову.
Пасибі.
Ну, і спасибі всім, хто на своєму місці знаходить можливість
допомогти фронту, волонтерам, кулинарам, вчителям, медикам.
На тих, хто на передовій, вся наша надія нині.
Наші відважні війни тримають небо над Україною.
Ну, а ми тримаємо для них місний тил.
І разом приможемо.
Далі, марафон єдинь новини підхоплюють наші колеги.
Кожен четвертий переселенець на Львівчині не проти залишитися тут назавжди.
Чи є така можливість у міста?
І день вибухотехніка, як професія із мирною
перетворилася на мега затребовану часом.
Про це розмово далі.
Вірмо в ЗСУ і крок за кроком рухаємося до перемоги.
Слава Україні.